∆анр
(фр. Genre – р≥д, вигл¤д) – в образотворчих мистецтвах сукупн≥сть твор≥в, що об'Їднуютьс¤ загальним кругом тим, предмет≥в зображенн¤ (≥сторичний жанр, побутовий жанр, батальний жанр, портрет, пейзаж, натюрморт, ан≥мал≥ст≥чеськ≥й жанр), а також авторським в≥дношенн¤м до предмету, особи, ¤вищу (карикатура, шарж) або способом њх розум≥нн¤ ≥ тлумаченн¤ (алегор≥¤, фантастика).

Ќатюрморт
 (франц . nature morte, букв. - мертва природа)жанр образотворчого мистецтва (головним чином станковому живопису), присв¤чений зображенню неживих предмет≥в (начинн¤, плоди, бита дичина, букети кв≥т≥в, атрибути ¤коњ-небудь д≥¤льност≥ ≥ т. д.).

«√олландський» живопис.ќсобливо широкого поширенн¤ жанр натюрморта набув в голландському живопис≥. ” √олланд≥њ натюрморт називали «тихим житт¤м». ѕон¤тт¤ прекрасного дл¤ голландського художника пол¤гало в безл≥ч≥ ¤вищ реального миру. √олландськ≥ живописц≥ ум≥ли в поЇднанн≥ небагатьох скромних предмет≥в, в њх з≥ставленн≥, композиц≥йному угрупуванн≥, в њх фактурних особливост¤х передати в≥дчутт¤ нерозривного зв'¤зку цих речей з житт¤м людини. ќсобливо про¤вили себе в цьому жанр≥ ѕ≥тер  лас, ¬≥ллем  альф, ¬≥ллем  . ’еда ≥ ≥н. улюбленим мотивом њх роботи був сн≥данок. ” зображенн≥ предмет≥в художники прагнули найб≥льш вражаюче показати њх форму, об'Їм, матер≥ал, фактуру њх поверхн≥. —ерветка на стол≥ з≥брана в живописн≥ складки, пир≥г розр≥заЇ, ≥ видно його начинка, кришка глека прочинена, з лимона зр≥зана шк≥рка.. ¬се говорить про зв'¤зок предмет≥в з людиною, про його д≥њ, про його житт¤.

—пец≥альна орган≥зац≥¤ мотиву (так звана постановка) – один з основних компонент≥в образноњ системи жанру натюрморту.  р≥м неживих предмет≥в (предмети домашнього вжитку), у натюрморт≥ зображають об’Їкти живоњ природи, котр≥ Ї ≥зольованими в≥д природних зв’¤зк≥в, ≥ тим самим перетворен≥ в р≥ч: риба на стол≥, кв≥ти в букет≥ тощо. ” натюрморт може входити зображенн¤ людей, тварин, комах, птах≥в.
зображенн¤ речей в натюрморт≥ маЇ самост≥йне значенн¤, не дивл¤чись на те, що в процес≥ розвитку в≥н часто виражаЇ символ≥чний зм≥ст, вир≥шуЇ декоративн≥ завданн¤ або ф≥ксуЇ предметний св≥т. –азом з тим натюрморт характеризуЇ не лише реч≥ ¤к так≥, а також њхнЇ соц≥альне положенн¤, зм≥ст ≥ спос≥б житт¤ людини, викликаЇ асоц≥ац≥њ та аналог≥њ.

∆анр натюрморту маЇ багатов≥кову ≥стор≥ю. ўе стародавн≥ греки використовували його в сюжетних композиц≥¤х, надавали йому те чи ≥нше зм≥стовне навантаженн¤. як самост≥йний жанр, натюрморт виник у √олланд≥њ ≥ ‘ландр≥њ в XVI-XVII ст.. в≥н затвердив естетичну ц≥нн≥сть повс¤кденних речей ≥ переконав св≥т у тому що й прост≥ реч≥ мають глибокий зм≥ст ≥ незвичайну красу.

” наш≥ дн≥ ≥снуЇ особливий ≥нтерес до натюрморту. ’удожники намагаютьс¤ показати в прдметах зв’¤зок мистецтва з житт¤м. ” творчост≥ живописц≥в натюрморт в≥д≥граЇ особливу роль. Ќад ним працюють ¤к над навчальним завданн¤м по рисунку ≥ живопису з натури. ¬≥н Ї засобом у робот≥ над реал≥стичним твором. …ого ввод¤ть у картину, надають зм≥стовного значенн¤. Ќатюрморт також часто стаЇ самост≥йною картиною.

як у навчальному так ≥ у творчому натюрморт≥ автор мусить бути точним у передач≥ ≥стотних ≥ характерних рис натури. якщо художник зм≥стить будь-¤кий елемент композиц≥њ в≥дносно до натури, але збереже при цьому розм≥рн≥, тонов≥, кольоров≥ в≥дношенн¤, масштабн≥сть елемент≥в ≥ надасть натюрморту той чи ≥нший ¤скраво виражений устр≥й, то цим в≥н не погр≥шить проти точност≥, а навпаки може наблизитись до нењ.

ћета ≥ завданн¤ навчального ≥ творчого натюрморту р≥зн≥, але њх зм≥ст сп≥впадаЇ. Ќаприклад, граф≥чн≥ ≥ просторов≥ основи композиц≥њ натюрморту – загальн≥ дл¤ творчоњ ≥ навчальноњ роботи. ¬они змушують вибирати формат рисунка або полотна в≥дпов≥дно до сюжетного задуму.

як у будь ¤кому твор≥, так ≥ в натюрморт≥ виконуЇтьс¤ задум ≥ виконуютьс¤ пошуков≥ еск≥зи композиц≥њ.
ѕостановка починаЇтьс¤ з композиц≥йного центра. Ќатюрморт не може бути складений ≥з випадкових предмет≥в.  ожен предмет повинен бути зв’¤заний зм≥стом з ≥ншим, близьким за значенн¤м ≥ в≥дпов≥дати основному принципу виразност≥ зображенн¤: р≥зн≥ форма, матер≥ал, фактура, кол≥р та ≥н.
ќдним ≥з ≥стотних завдань Ї передача пов≥тр¤, простору, в≥ддаленост≥ предмет≥в. Ќатюрморт ставл¤ть нижче р≥вн¤ очей малюю чого, щоб його горизонтальна площина була в перспективному скороченн≥.
„асто невиправдано мало уваги звертають на тло. ѕлоске або просторове, св≥тле або темне, розм≥щене близько або далеко в≥д предмет≥в, тло по-р≥зному впливаЇ на загальне враженн¤. ¬елике значенн¤ маЇ кол≥р тла. ≤з зм≥ною кольору зм≥нюЇтьс¤ сприйманн¤ кольорових в≥дношень ус≥х предмет≥в.

” постановку натюрморту часто ввод¤ть драп≥руванн¤. –озм≥щенн¤ драп≥ровки, м≥сце њњ в композиц≥њ п≥дпор¤дковуЇтьс¤ естетичним вимогам, ¤к≥ закладен≥ в гармон≥њ форм, св≥тла, кольору, тону.

 оли постановка натюрморту  зак≥нчена, можна приступати до њњ виконанн¤ на площин≥.

ƒл¤ того щоб передати ≥дейний зм≥ст задуманого натюрморту, сл≥д добре волод≥ти рисунком ≥ живописом, бачити кол≥р ≥ тон, перспективу, ц≥л≥сн≥сть ≥ глибину простору, вм≥ти застосовувати композиц≥йн≥ зображальн≥ засоби. Ќе забувати що з≥ зм≥ною точки зору, зм≥нюЇтьс¤ видим≥сть, взаЇмо розм≥щенн¤ ≥ в≥дношенн¤ предмет≥в, а також загальний вигл¤д в ц≥лому. ўоб живописний натюрморт мав задуманий вплив, необх≥дно знайти кращу точку зору. “ому рекомендуЇтьс¤ зробити дек≥лька композиц≥йних начерк≥в, де зразу уточнюЇтьс¤ формат.

ѕ≥сл¤ такоњ п≥дготовки можна приступати до виконанн¤ малюнка натюрморту на картинн≥й площин≥ за еск≥зом. ќсобливу увагу сл≥д звернути на масштаб натюрморту, його величину в≥дносно плошини зображенн¤. Ќеобх≥дно знайти таке розм≥щенн¤ при ¤кому не виникне бажанн¤ зб≥льшити або зменшити його, зм≥стити в один чи ≥нший б≥к.

якщо натюрморт складний ≥ багато плановий, то композиц≥йний центр, ¤кий складаЇтьс¤ з б≥льш виразних за формою, кольором ≥ тоном предмет≥в, необх≥дно розм≥стити на другому план≥, ближче до центру. ≤нш≥ предмети – на передньому ≥ задньому планах.

 оли на площин≥ буде знайдено правильне композиц≥йне розм≥щенн¤ предмет≥в, необх≥дно приступити до передач≥ об’Їмност≥ ≥ матер≥альност≥ т≥л у простор≥.

Ќатюрморт повинен бути виразним за характером форми, матер≥алу, кольору, тону, насиченост≥ й осв≥тленост≥.

” робот≥ над натюрмортом сл≥д правильно вибрати формат, ¤кий зумовлений зм≥стом, задумом ≥ елементами композиц≥њ: пр¤мокутник, трикутник розкривають свою динам≥ку на площин≥; квадрат – статична композиц≥¤; овал – напруга, в≥дцентрова сила; видовжений пр¤мокутник по горизонтал≥ – динам≥чна розпов≥дь; по вертикал≥ – урочист≥сть.

ќтже п≥дбиваючи п≥дсумок п≥дкреслимо головне. ўоб робота була усп≥шною, сл≥д дотримуватись наступних етап≥в:

1. попередн≥й анал≥з постановки;
2. композиц≥йне розм≥щенн¤ зображенн¤ на аркуш≥;
3. передача характеру форми предмет≥в та њх пропорц≥й;
4. конструктивний анал≥з форми предмет≥в ≥ перспективна побудова зображенн¤ на площин≥;
5. ви¤вленн¤ об’Їму предмет≥в засобами св≥тлот≥н≥;
6. детальне промальовуванн¤ предмет≥в;
7. синтез – п≥дведенн¤ п≥дсумк≥в роботи над малюнком.

ѕейзаж
(франц. paazsage, в≥д pays – крањна, м≥сцев≥сть) – жанр в образотворчому мистецтв≥, де об’Їктом зображенн¤ Ї природа. ≈лементи пейзажу трапл¤лись у помпейських фресках (≤ ст.. н.е.), розписах, картинах епохи ¬≥дродженн¤. як самост≥йний жанр в образотворчому мистецтв≥  итаю та япон≥њ. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ в≥н сформувавс¤ в XVI – XVII ст., розвинувс¤ у XIX – XX ст. в ”крањн≥ елементи пейзажу з’¤вл¤лись у м≥н≥атюрах, наст≥нних розписах, та ≥конах X≤V – XVII≤ ст.. значне м≥сце пейзаж пос≥даЇ в творчост≥ —ошенка, —ажина, Ўевченка, Ўтенберга, ¬асильк≥вського та ≥н.

” пейзажах в≥дтворюютьс¤ реальн≥ або у¤вн≥ вигл¤ди м≥сцевост≥, арх≥тектурних споруд, м≥ст (м≥ський арх≥тектурний пейзаж – ведута), морських вигл¤д≥в (марина) тощо. „асто пейзаж слугуЇ фоном у живописних, граф≥чних, скульптурних творах. «ображаючи ¤вища ≥ форми природного оточенн¤, художник в≥дтворюЇ власне ставленн¤ до природи та сприйн¤тт¤ њњ сучасним сусп≥льством. „ерез це пейзаж набуваЇ емоц≥йност≥ й ≥дейного зм≥сту.

«начна роль у мистецтв≥ належить пейзажу ¤к самост≥йному жанру станкового живопису.

’удожники спостер≥гають ≥ вивчають природу, в≥дкривають ≥ п≥знають њњ закони, гармон≥ю форм, св≥тла, кольору, тону, простору. ” процес≥ роботи над етюдом у природ≥ чи над картиною художник узагальнюЇ ≥ тип≥зуЇ, тобто працюЇ над образом.

ѕереконлив≥сть ≥ виразн≥сть пейзажу залежить в≥д ум≥нн¤ художника малювати елементи зображенн¤, опрацьовувати форму основних його об’Їкт≥в ≥ деталей: дерева, хмари, гори, багатоплановий рельЇф м≥сцевост≥. Ѕез такого вм≥нн¤ дерева в пейзаж≥ будуть виходити однаковими: земл¤, хмари, л≥с будуть вигл¤дати приблизною пл¤мою, мертвою, маловиразною схемою. “ому зображенн¤ пейзажу вимагаЇ детального вивченн¤ природи.

¬ажливу роль у створенн≥ пейзажу в≥д≥грають мотив, образ, точка зору, р≥вень очей, просторов≥ плани, формат, перспектива, ритм, колорит, св≥тло, т≥нь, рефлекс, композиц≥йний центр.

ƒл¤ вираженн¤ композиц≥њ пейзажу важливо вибрати точку зору, розм≥стити горизонт.

Ќизький горизонт дозвол¤Ї дати б≥льш широку панораму пейзажу, б≥льш повну картину.

Ќайскладн≥ше у композиц≥йному вир≥шенн≥ пейзажу – дати правильну характеристику м≥сцевост≥. ƒл¤ цього треба сл≥дкувати за тим, щоб вс≥ детал≥ в пейзаж≥ були добре пов’¤зан≥ м≥ж собою ≥ допомагали виразити загальну ≥дею композиц≥њ.

” процес≥ роботи над пейзажем необх≥дно спочатку вир≥шити сюжет. “ут важливо в≥дчути тему, ¤ка визначаЇ акценти зображенн¤. “реба зосередити свою увагу на б≥льш характерних рисах м≥сцевост≥, вибрати найб≥льш типов≥ об’Їкти пейзажу.

ѕобудову зображенн¤ необх≥дно розпочинати з невеликих п≥дготовчих начерк≥в. ” них зосереджуЇтьс¤ увага на основному, вид≥л¤Їтьс¤ ≥де¤ композиц≥њ.

ѕ≥д час вир≥шенн¤ композиц≥њ не вихоплюютьс¤ окрем≥, випадков≥ фрагменти природи, треба показати найб≥льш характерне, типове ≥ виразити своЇ в≥дношенн¤ до побаченого.

«найшовши найб≥льш вдале вир≥шенн¤ пейзажу в начерках, можна переходити до малюнка.

ƒл¤ того щоб переконливо ≥ виразно передати в малюнку глибину (прост≥р) необх≥дно правильно виставити горизонт, точку сходу н7а л≥н≥њ горизонту ≥ правильно передати масштаб предмет≥в.

ўоб правильно передати перспективн≥ ¤вища в малюнку, треба розбити малюнок на два-три перспективних плани (передн≥й, задн≥й, середн≥й) пор≥внюючи њх м≥ж собою, легше визначити масштабн≥сть предмет≥в ≥ правильно вир≥шити тональн≥ завданн¤.

ѕов≥тр¤на перспектива маЇ певн≥ закони.

« в≥ддаленн¤м в≥д гл¤дача ч≥тк≥сть предмет≥в слабшаЇ. „им дал≥ знаходитьс¤ предмет, тим б≥льш розпливчастим стають його обриси. “акож законом≥рн≥сть стосуЇтьс¤ ≥ сили тонових в≥дношень контраст≥в, насиченост≥ ≥ ¤скравост≥ кольору, ¤к≥ теж слабшають у м≥ру в≥ддаленн¤ в≥д гл¤дача.

ќдночасно з передачею пов≥тр¤ною перспективи необх≥дно сл≥дкувати ≥ за техн≥кою роботи: на передньому план≥ натискати ол≥вцем, на середньому легше малювати в п≥в сили, а на задньому лише легким дотиком ол≥вц¤ до паперу.

Ќеобх≥дно познайомитис¤ ≥з теор≥Їю т≥ней, звернути увагу на т≥н≥, що падають в≥д предмет≥в. ѕри побудов≥ т≥ней необх≥дно в перспектив≥, перш за все встановити характер осв≥тленн¤ – штучне чи природне.

Ѕудуючи перспективу пейзажу потр≥бно в≥дразу нам≥тити «перспективу т≥ней»

¬икористовуючи в робот≥ над пейзажем р≥зн≥ засоби виразност≥: масштабн≥сть, контраст, сюжетно-композиц≥йний центр, сл≥д пам’¤тати, що вони не повинн≥ порушувати ц≥л≥сност≥ простору твору, правдивост≥ й сп≥в розм≥рност≥.

ќсобливе значенн¤ в пейзаж≥ маЇ кол≥р ≥ колорит. ” живопис≥ важливо передати точно кольорово-тонов≥ в≥дношенн¤ осв≥тлених ≥ затемнених поверхонь. « метою ц≥л≥сност≥ пейзажу, не рекомендуЇтьс¤ зображати на кра¤х полотна велик≥ предмети, а також контрастн≥ за кольором ≥ тоном. ÷е буде в≥двол≥кати увагу гл¤дача в≥д композиц≥йного центру ≥ заважати сприймати основне.

ѕортрет
(франц . portrait), изображение или описание человека или группы людей; в изобразительном искусстве один из жанров (и отдельное произведение), в котором воссоздаетс¤ облик какой-либо человеческой индивидуальности. ¬месте с внешним сходством портрет запечатлевает духовный мир изображаемого человека (модели), создает типичный образ представител¤ народа, класса, эпохи. —м. также јвтопортрет.

ѕортрет (франц. portrait – зображати) – зображенн¤, образ будь-¤коњ людини або групи людей, ¤к≥ ≥снують або ≥снували в д≥йсност≥. ѕортрет – один з головних жанр≥в живопису, скульптури, граф≥ки. ¬ажливим критер≥Їм портрета Ї под≥бн≥сть зображенн¤ до модел≥ (ориг≥налу). ¬она дос¤гаЇтьс¤ не лише правильною передачею зовн≥шн≥х ознак портретованого, але й розкритт¤м його духовноњ сут≥, Їдн≥стю ≥ндив≥дуальних ≥ типових рис, ¤к≥ в≥дтворюють певну епоху, середовище, нац≥ональн≥сть. —тавленн¤ художника до модел≥, њњ св≥тогл¤ду передають авторську оц≥нку портрета.

≤сторично склалас¤ широка типолог≥¤ портрет≥в. «алежно в≥д техн≥ки виконанн¤, призначенн¤, розр≥зн¤ють портрети:

• станков≥ (картини, бюсти, граф≥чн≥ аркуш≥);
• монументальн≥ (фрески, мозањки, статуњ);
• парадн≥;
• ≥нтимн≥;
• погрудн≥;
• у повний зр≥ст;
• анфас;
• у проф≥ль та ≥н.

≥снують портрети на медал¤х (медальне мистецтво), геммах (гл≥птика), портретна м≥н≥атюра.
«а к≥льк≥стю персонаж≥в портрети под≥л¤ють на ≥ндив≥дуальн≥, подв≥йн≥, групов≥. —пециф≥чним жанром портрета Ї автопортрет.

–ухлив≥сть жанрових меж портрета дозвол¤Ї в одному твор≥ поЇднувати його Ї елементами ≥нших жанр≥в. “акими Ї портрет – картина, де портретований зв’¤заний з речами оточенн¤, з природою, арх≥тектурою, ≥ншими людьми, ≥ портретип – зб≥рний образ, ¤кий близький до портрета.  ћожлив≥сть ви¤вити в портрет≥ не лише духовн≥  риси людини, але й негативн≥ властивост≥, зумовила по¤ву портретноњ карикатури-шаржу, сатиричного портрета.
ѕортрет будуЇтьс¤ на основ≥ загальних законом≥рностей композиц≥њ. јле ц≥ законом≥рност≥ (розм≥щенн¤ на площин≥, сп≥вв≥дношенн¤ зображувальних предмет≥в за величиною, вид≥ленн¤ тонального ≥ кольорового цнтру та ≥н.) набирають  портретн≥й композиц≥њ специф≥чного зм≥сту й емоц≥йноњ виразност≥.

≤снуЇ дек≥лька вид≥в портретного вир≥шенн¤:

• портрет-голова;
• портрет погрудний;
• по¤сний, на весь зр≥ст, груповий;
• портрет-картина;
• портрет-м≥н≥атюра;
• оф≥ц≥йний, парадний;
• камерний портрет тощо.

ѕоширеним видом Ї портрет-голова. ÷е складний вид портретного мистецтва, тому що вимагаЇ особливого психолог≥зму. ” ньому в≥дсутнЇ зображенн¤ аксесуар≥в, деталей ≥нтер’Їра, ¤к≥ допомагають розкрити образ.
ѕогрудний портрет даЇ б≥льш≥ можливост≥ дл¤ застосуванн¤ ≥нтер’Їру ≥ зображенн¤ р≥зних предмет≥в – це може бути ≥ од¤г (мундир, спец.од¤г), ≥ фрагмент оточенн¤.

ѕо¤сний портрет ≥ ф≥гура ускладнюють зображенн¤ але дають ще б≥льший прост≥р дл¤ використанн¤ р≥зних об’Їкт≥в, одночасно не зн≥мають з художника в≥дпов≥дальн≥сть за психолог≥чний анал≥з людини чи групи людей.
ѕортрет-картина будуЇтьс¤ ¤к ≥з зображенн¤ одн≥Їњ людини, так ≥ з групи людей.

ѕортрет-м≥н≥атюра Ї р≥зновидам камерного портрета. ¬≥н вимагаЇ в≥д художника особливоњ обдарованост≥ й в≥др≥зн¤Їтьс¤ своњм призначенн¤м.

ќф≥ц≥йний портрет призначений дл¤ державних установ. ÷е можуть бути портрети в≥домих людей минулого ≥ сучасност≥. ¬они в≥др≥зн¤ютьс¤ значною частиною узагальненн¤.
ѕарадний портрет в≥н аналог≥чний до оф≥ц≥йного, створюЇтьс¤  до урочистих випадк≥в.
 амерн≥ портрети ц≥нн≥ лише дл¤ њх власник≥в, однак вони часто виход¤ть за меж≥ камерност≥.
ќск≥льки художник обмежуЇ лощину сприйманн¤ рамками полотна, то центр сприйманн¤ зб≥гаЇтьс¤ з центром обмеженоњ площини. «в≥дси випливаЇ загальне правило компонуванн¤ портрета – розм≥щенн¤ зображенн¤ голови або постат≥ до центра формату ≥з невеликим зм≥щенн¤м у той чи ≥нший б≥к. ƒуже велике зм≥щенн¤ в≥д центра викликаЇ зорову, а пот≥м ≥ емоц≥йну напругу. “аке зм≥щенн¤ можливе ¤к спец≥альний прийом, ¤кий маЇ зм≥стовне значенн¤ дл¤ художника.

•рунтуючись на внутр≥шньому св≥т≥ людини, њњ психолог≥њ, художник будуЇ всю образотворчу сторону портрета, використовуючи художн≥ засоби виразност≥ (виб≥р формату, аксесуари, пози, розм≥щенн¤ в простор≥, колористичне вир≥шенн¤ тощо). «асоби композиц≥њ портрета можуть бути загальними й специф≥чними.
¬ажливим компонентом композиц≥њ Ї колористичн≥ й тональн≥ в≥дношенн¤. ’удожник часто будуЇ колорит на великих кол≥рних контрастних пл¤мах. “ому що зображенн¤ людини охоплюЇ основну частину картини. јксесуари в портрет≥ повинн≥ бути точними, розкривати характер людини.

Ѕудь-¤к≥ нагромадженн¤ фону лише розбивають, а не доповнюють образ. ќкрем≥ детал≥ можлив≥ лише в тому випадку, ¤кщо вони орган≥зовують прост≥р ≥ п≥дсилюЇ звучанн¤ образу.
 “ворчим методом будь ¤кого портретиста Ї – художн≥й метод. ’удожн≥й метод – ц≥л≥сна система основних принцип≥в художнього узагальненн¤ ≥ в≥дтворенн¤ д≥йсност≥ в мистецтв≥. ћетод портретиста характеризуЇ художню творч≥сть ¤к св≥домий процес п≥знанн¤, оц≥нки та перетворенн¤ життЇвого матер≥алу в завершену систему – портрет. ќсновним питанн¤м методу Ї сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж ≥деалом та правдою твору.

на головну