КУБІЗМ
(фр. cubismе, cube – куб), напрямок у французькому мистецтві 1900-1910-х, початок якому поклало сумісне мистецтво Пабло Пікассо і Жоржа Брака у десятилітті, перед Першою світовою війною. Найбільшого розквіту достиг в 1911-1918. для творів художників цього напрямку характерно переважання прямих ліній, гострих граней і кубоподібних форм. Термін «кубізм» вперше використав критик Леон Восель у 1908, характеризуючи твори Брака, які відхелив Осінній салон цього року.
Кубізм представляє собою складне художнє явище, яке об’єднало живописців і скульпторів, музикантів і поетів. Просте формулювання основних цілей і принципів кубізму дати доволі складно; у живописі можно виділити три фази цього напрямку, які відображають різні естетичні концепції, і роздивитися кожну окремо: сезонновський (1907-1909), аналітичний (1909-1912) і синтетичний (1913-1914) кубізм.
Сезанновський кубізм.Так зазвичай називається перша фаза кубізму, для якої характерна схильність до абстракції і спрощенню форм предметів. За словами одного з перших дослідників сучасного мистецтва Андре Сальмо на, кубізм став реакцією на відсутність форми в імпресіонізмі, а його розвиток зобов’язаний ідеям постімпресіоністів, особливо художників-символістів, які протипоставили чисто живописним цілям і інтересам імпресіоністів явища змістовного порядку. Наслідуючи трансценденталізм кінця 19 ст., вони стверджували, що справжньою реальністю володіє ідея, а не її відображення у матеріальному світі. Роль художника, таким чином, полягає у тому, щоб створювати символічні форми для втілення ідей, а не імітування змінного образу речей. Ця концепція стала приводом для аналізу засобів, які знаходяться в розпорядженні художника, з’ясуванню їх виразних можливостей та затвердженню ідеалу чистого експресивного мистецтва. У символістів експерименти в цій області в першу чергу відносились стосовно лінії, кольору, але такий аналітичний підхід, один раз застосований, став причиною аналізу форми.
Безпосередній вплив на формування кубізму спричинили експерименти з Фомою в живописі Поля Сезанна. В 1904 та 1907 в Парижі пройшли виставки робіт. В портреті Гертруди Стайн, написаним Пікассо в 1906, вже відчувається захоплення мистецтвом Сезанна. Далі Пікассо написав картину Авіньйонські Дівчата, яка вважається першим кроком на шляху до кубізму. В ній, можливо, втілився інтерес художника до примітивної ібейської та негритянської скульптури. Протягом 1907 та на початку 1908 Пікассо продовжував використовувати в своїх роботах форми негритянської скульптури. («негритянський» період творчості митця)
Восени 1907 відбулися дві важливих події: ретроспективна виставка Сезанна та знайомство Брака та Пікассо. З кінця 1907 Брак та Пікассо почали працювати в кубі стичному стилі.
Кубісти, що знаходилися під сильним впливом деяких постулатів, сформульованих Сезанном та опублікованих Бернардом восени 1907, прагнули виявити найпростіші форми, які складають основу предметів. Для того щоб повніше виразити ідеї речей, вони відторгнули традиційну перспективу як оптичну ілюзію та прагнули подати їх зображення шляхом розчленування форми, та поєднання кількох її видів в рамках однієї картини. Підвищена цікавість до проблем форми, призвела до розмежування в використанні кольорів: теплі – для предметів що ближче до глядача, холодні для – віддалених..
ПАБЛО ПІКАССО. АВИНЬОНСЬКІ ДІВЧАТА. 1906–1907. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк.
ЖОРЖ БРАК. СКРИПКА ТА ГАЗЕТА
Аналітичний кубізм, друга фаза кубізму, що характеризується зникненням образів предметів та поступового стирання різниці між формою та простором. В картинах цього періоду з’являються напівпрозорі площини що мають складний переливчастий колір, та положення яких неможливо чітко визначити. Розташування форм в просторі та їх відношення до великих композиційних мас постійно змінюється. В результаті виникає візуальна взаємодія форми та простору.
МАРСЕЛЬ ДЮШАН. ОГОЛЕНА , ЯКА СПУСКАЄТЬСЯ ПО ДРАБИНІ
Синтетичний кубізм відмітив радикальні зміни в художньому сприйнятті руху. Вперше це проявилося в творах Хуана Гріса, який став активним прихильником кубізму з 1911. Синтетичний кубізм прагнув наповнити реальність усвідомленням нових естетичних об’єктів, які володіють реальністю самі по собі, а не являються лише зображенням світу який ми бачимо. Для цієї фази стилю характерні негативні значення третього виміру в живописі та акцентування живописної поверхні. Якщо в аналітичному та герметичному кубізмі всі художні засоби повинні були слугувати створенню зображення форми, то в синтетичному кубізмі колір, фактура поверхні, візерунок та лінія використовується для конструювання (синтезу) нового об’єкта. Перші ознаки цього напрямку вже в 1912, але найбільш повний прояв він отримав в колажах 1913. На полотно наклеювалася різних обрисів шматки паперу – починаючи від газет та нот і закінчуючи шпалерами. Художники стверджували, що поверхня картини являє собою не ілюзорний витвір реальності, а самодостатній об’єкт. Невдовзі, однак, кубісти відмовилися від техніки аплікації, оскільки, як їм здавалося, фантазія художника може створювати більш вражаючі комбінації елементів та фактур, не обмежуючись можливостями паперу.
До 1920-х років кубізм практично закінчивши своє існування, та суттєво вплинувши на розвиток мистецтва 20ст.
ХУАН ГРІС. ТОЙ ЩО КУРИТЬ. 1913. Музей ТІссен-БорнемІса, Мадрид.
