омпозиц≥¤ — форма ≥снуванн¤ твору ¤к орган≥чно ц≥лого
ѕоширеною Ї думка, що художник — це людина, ¤ка вм≥Ї добре малювати ≥, що оволод≥нн¤ ц≥Їю «грамотою» само собою забезпечить гарний живопис, усп≥х у творчост≥. “акий поверхневий п≥дх≥д не враховуЇ образного зм≥сту зображень — серцевини художнього твору. јдже вм≥нн¤ правильно зобразити натуру — це т≥льки перший крок на шл¤ху до мистецтва живопису. Ќеобх≥дна й визначальна умова творчост≥ — вм≥нн¤ неповторно ≥ глибинно передати у твор≥ своњ думки ≥ почутт¤ через призму художнього св≥тосприйн¤тт¤.
“ому здатн≥сть намалювати з натури, в≥дтворити на площин≥ об'Їмну форму, матер≥альн≥сть ≥ просторове розм≥щенн¤ предмет≥в — ось необх≥дн≥, але все ж не самодостатн≥ засоби дл¤ художника. ƒл¤ творчого ≥нструментар≥ю цього замало — потр≥бн≥ ще й ≥нш≥ ключ≥.
«ображенн¤ стаЇ мистецьким тод≥, коли художник ум≥Ї знаходити в природ≥ й житт≥ особливо важлив≥, ц≥кав≥ моменти, глибоко проникати в суть ¤вищ, за висловом видатного художника слова ќ. ƒовженка, «...≥ в калюж≥ побачити зор≥...»
—пробуЇмо ув≥йти в майстерню художника, подивитись на процес творенн¤ «≥з середини». « метою дос¤гненн¤ виразност≥ художнього образу художник обдумуЇ композиц≥ю, шукаЇ розм≥щенн¤ об'Їкт≥в на площин≥ картини, п≥дпор¤дковуЇ творчому задуму вс≥ образотворч≥ елементи. «ображенн¤ стаЇ художн≥м, ¤кщо вс≥ засоби композиц≥йноњ побудови пов'¤зан≥ з ≥деЇю твору, активно њњ виражають. —южет, психолог≥чна характеристика героњв, колорит—усе повинно бути взаЇмопов'¤заним ≥ служити зм≥сту. Ѕез ≥дењ та композиц≥йноњ майстерност≥ створити виразний художн≥й образ неможливо.
«наченн¤ художнього твору зумовлене його зм≥стом ≥ темою. ќбдумуючи сюжет, художник звертаЇтьс¤ не т≥льки до його зовн≥шньоњ, але ≥ до внутр≥шньоњ сторони, до зм≥сту. «м≥ст ≥ сюжет — дв≥ складов≥, ¤к≥ художник передаЇ засобами композиц≥њ. омпозиц≥¤ зв'¤зана з ≥деЇю ≥ сюжетом твору. ” процес≥ роботи ведутьс¤ композиц≥йн≥ пошуки вт≥ленн¤ задуму: в≥дб≥р елемент≥в (предмет≥в, ф≥гур), взаЇмне розм≥щенн¤ в простор≥, розпод≥л ознак (зафарбуванн¤, пропорц≥й, жест≥в, м≥м≥ки ≥ т. д.), ¤к≥ допомагають в≥дтворити основну думку. Ќеобх≥дно п≥дпор¤дкувати другор¤дн≥ елементи зображенн¤ основним, ур≥вноважити частини композиц≥њ з урахуванн¤м л≥н≥йноњ ≥ пов≥тр¤ноњ перспективи тощо. ¬се це допомагаЇ виразити ≥дею твору, всеб≥чно розкрити його зм≥ст.
“ерм≥н «композиц≥¤» — (в≥д лат. copposition) багатозначний. …ого семантична структура охоплюЇ р≥зн≥ лексико-семантичн≥ вар≥анти (семантичний — означальний). “ак, у мистецтвознавств≥ п≥д композиц≥Їю розум≥ють, по-перше, творчий процес (компонуванн¤), незалежно в≥д виду ≥ жанру; по-друге, результат творчоњ прац≥ — тв≥р мистецтва; по-третЇ, науку, теор≥ю творчост≥; по-четверте,навчальний предмет дл¤ студент≥в мистецьких заклад≥в осв≥ти. ѕредметом нашоњ уваги буде композиц≥¤ ¤к наука з певною системою в≥дпов≥дних законом≥рностей.
« омпозиц≥¤» в станковому образотворчому мистецтв≥ маЇ два значенн¤ — вузьке ≥ широке. ¬изначенн¤ композиц≥њ у вузькому розум≥нн≥ стосуЇтьс¤ тих роб≥т, ¤к≥ виконуютьс¤ з натури, де художник не зм≥нюЇ положенн¤ одного предмета в≥дносно ≥ншого. ” цьому випадку композиц≥¤— це вм≥нн¤ добре знайти точку ≥ р≥вень зору, вдало розм≥стити зображенн¤ на формат≥, врахувати перспективн≥ й кольоров≥ вир≥шенн¤, вид≥л¤ючи при цьому основне. омпозиц≥йне завданн¤—дос¤гнути ц≥л≥сност≥ ≥ виразност≥ картини, ¤сност≥ њњ сприйн¤тт¤.
якщо художник, малюючи з натури предмети або ф≥гури людей, розм≥щуЇ њх у такому пор¤дку, що не в≥дпов≥даЇ реальност≥, «по пам'¤т≥», за у¤вою, то терм≥н «композиц≥¤» сл≥д розгл¤дати ≥ ¤к розм≥щенн¤ зображенн¤ на формат≥, ≥ ¤к процес складанн¤, ≥ ¤к готовий тв≥р, тобто у широкому аспект≥.
ѕерспективна просторова будова композиц≥њ спри¤Ї ц≥л≥сному, реал≥стичному вт≥ленню задуму, всеб≥чному розкриттю зм≥сту: граф≥чному, живописному, декоративному тощо. омпозиц≥¤ Ї творчим анал≥зом у мистецтв≥ ≥ переконливо показуЇ ¤вища в художн≥х образах.
омпозиц≥¤ в художньому твор≥ будь-¤кого виду й жанру — основний складовий елемент, що орган≥зовуЇ ≥ зв'¤зуЇ вс≥ його частини в Їдине ц≥ле.
омпозиц≥йн≥ форми й законом≥рност≥ формувалис¤ одночасно з розвитком образотворчоњ д≥¤льност≥, починаючи з перв≥сних час≥в.
≤з плином часом образотворче мистецтво вдосконалювалось ¤к техн≥чно (покращувались ≥нструменти, технолог≥¤ виготовленн¤ матер≥ал≥в тощо), таке з погл¤ду художн≥х засоб≥в.
” перв≥сних художник≥в почутт¤ композиц≥њ було розвинуто дуже слабо, про що св≥дчать невпор¤дкован≥ зображенн¤ тварин, що постають через окрем≥ ф≥гури.
омпозиц≥¤ ƒавнього —ходу дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д перв≥сноњ. якщо в перв≥сному мистецтв≥ предмети не впор¤дкован≥, розкидан≥, то в композиц≥¤х ƒавнього —ходу розм≥щенн¤ об'Їкт≥в на площин≥ ч≥тко впор¤дковане.
” давньоЇгипетському мистецтв≥ про¤вл¤ютьс¤ нов≥ прийоми композиц≥њ, в≥дкриваютьс¤ нов≥ засоби й законом≥рност≥, ¤к≥ допомагають дос¤гти правдивост≥ в художн≥х творах. Ѕ≥льш виразним стаЇ л≥н≥йний малюнок, у ¤кому уточнюютьс¤ пропорц≥њ частин зображуваного. Ѕ≥льшого значенн¤ набирають тонов≥ кольоров≥ в≥дношенн¤.
’удожники давн≥х цив≥л≥зац≥й пом≥тили, що в простор≥ ≥снують певн≥ законом≥рност≥: пер≥одичн≥сть у зм≥н≥ п≥р року, симетричн≥сть у побудов≥ рослин ≥ ≥нше. «в≥дси беруть св≥й початок так≥ композиц≥йн≥ законом≥рност≥, ¤к симетр≥¤ ≥ ритм. –итм ч≥тко прогл¤даЇтьс¤ в давньогрецьких рельЇфах. —иметр≥ю давн≥ греки усп≥шно застосовували в композиц≥¤х фронтон≥в класичного пер≥оду, де рух пост≥йно наростаЇ зл≥ва й справа до центру ≥ тут дос¤гаЇ кульм≥нац≥њ — наштовхуЇтьс¤ на спок≥йн≥, величн≥ ф≥гури в центр≥ (наприклад, зах≥дний фронтон храму «евса в ќл≥мп≥њ).
” живопис≥ ƒавньоњ √рец≥њ по¤вл¤ютьс¤ твори з ч≥тко вираженим композиц≥йно-сюжетним центром. ѕриклад — помпейська фреска «јх≥лл серед дочок Ћ≥комеда». ” VI ст. до н. Ї. грецьке мистецтво дос¤гло значних усп≥х≥в у передач≥ трим≥рност≥ зображенн¤ й перспективи.
«аслуговуЇ уваги портретне мистецтво давньоримських художник≥в. ” них дуже точно передан≥ ≥ндив≥дуальн≥ риси характеру людей р≥зного в≥ку, в≥дтворен≥ греко-римськ≥ методи й техн≥ка живопису.
” пер≥од —ередньов≥чч¤ мистецтво з≥йшло з≥ шл¤ху, ¤ким воно розвивалось у ƒавн≥й √рец≥њ. —ередньов≥чне мистецтво в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д трим≥рноњ композиц≥њ, в≥д композиц≥њ з в≥льно рухомими ф≥гурами в простор≥, активного руху, життЇвост≥ й об'Їмност≥ ф≥гур.
ќднак нав≥ть у нормативних рамках середньов≥чне мистецтво не ≥гнорувало композиц≥йних завдань. ¬они вир≥шувались в орнаментальному план≥, де знайшли своЇ м≥сце ритм ≥ декоративн≥сть. ” середньов≥чних малюнках, гравюрах цього пер≥оду реальне чергуЇтьс¤ з вимислом: так, наприклад, композиц≥йну основу середньов≥чноњ м≥н≥атюри складають фантастичн≥, ¤скрав≥ ≥стоти, над≥лен≥ зовн≥шн≥ми рисами тварин, птах≥в, в≥дносно ¤ких ф≥гури людей пос≥дають другор¤дне м≥сце.
¬ажливу роль в середньов≥чних композиц≥¤х в≥д≥грають л≥н≥йно-площинн≥ ≥ декоративно-орнаментальн≥ засоби. ™дн≥сть твору мистецтва того часу дос¤галась через симетр≥ю ≥ ритм, що об'Їднували р≥зн≥ еп≥зоди й ф≥гури, њх розм≥р визначавс¤ положенн¤м в церковн≥й ≥Їрарх≥њ.
–енесанс дав людству титан≥в мистецтва; окр≥м твор≥в, що демонструють велику майстерн≥сть, глибоку об≥знан≥сть в галуз≥ композиц≥њ, цей етап залишив велику мистецько-теоретичну спадщину.
” трактатах, листах, записках, спогадах, щоденниках художник≥в того часу ми знаходимо ц≥нн≥ думки стосовно композиц≥њ, у њхн≥х творах «фарбами на полотн≥ ≥ дошках» витримувались композиц≥йн≥ правила.
”перше завданн¤, пов'¤зан≥ з композиц≥Їю, були застосован≥ художниками раннього ¬≥дродженн¤ в монументальних фресках. ѕоказовими ≥з цього погл¤ду Ї фрески ƒжотто в апелл≥ дель јрена в ѕадуњ: «ќплакуванн¤ ’риста», «ѕоц≥лунок ёди», ««устр≥ч якима з пастухами» та ≥н. ƒжотто використовував правила симетр≥њ. “рим≥рн≥сть об'Їмних форм, а особливо арх≥тектурних, ритм≥чн≥сть у чергуванн≥ горизонталей ≥ вертикалей, узагальненн¤ засоб≥в виразност≥ створювали Їдиний живописно-пластичний образ.
” фресц≥ «Ћегенда про динар≥¤» ћазаччо показав ритм≥чн≥ сп≥вв≥дношенн¤ мас, великий прост≥р, об'Їмн≥сть ф≥гур ≥ водночас дос¤гнув композиц≥йноњ ц≥л≥сност≥.
ћистецтво ¬≥дродженн¤ розвивалось у т≥сному взаЇмозв'¤зку з теор≥Їю та спробами науково обірунтувати правила й законом≥рност≥ в р≥зних видах мистецтва. омпозиц≥¤ цього пер≥оду дос¤гла значного усп≥ху й розвитку.
“еор≥¤ зоровоњ п≥рам≥ди, пов'¤зана з л≥н≥¤ми, горизонтом, зробила картину багатоплановою, просторовою. «акони перспективи л¤гли в основу композиц≥йноњ будови. «авд¤ки перспектив≥ предмети можна наблизити до переднього плану, зб≥льшивши 'њх розм≥ри, або навпаки — в≥ддалити, зменшивши њх, зробити ф≥гуру основною в композиц≥њ, вид≥ливши њњ розм≥ром, кольором, тоном. ѕерспективна побудова картини визначаЇ ≥ характер њњ сприйн¤тт¤ гл¤дачем з одн≥Їњ точки зору. «а допомогою перспективи художники ¬≥дродженн¤ дос¤гай ≥люз≥њ та глибинноњ побудови на площин≥. ∆ивопис того часу будувавс¤ за принципом театральноњ сцени з кул≥сами ≥ дек≥лькома просторовими планами. ќдночасно вир≥шувались ≥ завданн¤ передач≥ життЇвост≥ через показ руху й часу.
«“ри книги про живопис» јльберт≥ — прекрасний досв≥д теоретичних дос¤гнень науки ≥ практики мистецтва того часу (передача кольору, пов≥тр¤ного середовища, правил побудови сюжету). …ого метод вивченн¤ композиц≥њ був заснований на спостереженн≥ й анал≥з≥ творчост≥ видатних живописц≥в.
’удожники, теоретики та ≥сторики мистецтва ’”≤≤-’≤’ стол≥тт¤ у своњх трактатах, статт¤х, щоденниках, листах, спогадах також порушували проблему композиц≥њ. “ак, кр≥м «ўоденника», ƒелакруа написав багато статей ≥ зам≥ток художньо-критичного характеру. ќц≥нюючи творчу манеру –убенса, в≥н пише, наприклад, що цей визначний митець ум≥в майстерно компонувати зображуван≥ ним сцени, вдало розм≥щувати складов≥ частини картини.
” XVIII ст. композиц≥¤ стаЇ розд≥лом навчального предмету «ћалюванн¤». “ак, у ‘ранц≥њ в програмах з малюванн¤ особливе м≥сце в≥дводитьс¤ вивченню композиц≥њ.
ƒо найб≥льш ранн≥х методолог≥чних роб≥т, ¤к≥ стосуютьс¤ проблеми композиц≥њ в образотворчому мистецтв≥, належить книга американського художника-педагога ј. ƒоу « омпозиц≥¤». ÷¤ робота видана 1898 року, ц≥нна тим, що тут описан≥ методичн≥ прийоми компонуванн¤ навчальнотворчих малюнк≥в. ѕ≥д композиц≥Їю ј. ƒоу розум≥Ї «розм≥щенн¤ мас», р≥зних форм ≥ тон≥в на аркуш≥ паперу чи полотн≥. ¬≥н звертаЇ увагу на значенн¤ розм≥р≥в ≥ формату паперу дл¤ компонуванн¤ зображенн¤.
≤мпрес≥он≥сти зум≥ли збагатити живописну пал≥тру художника. ѕор≥вн¤но з њх творами, академ≥чний живопис видававс¤ розфарбованим малюнком.
Ќа початку XX ст. в крањнах «ах≥дноњ ™вропи виникають нов≥ художн≥ напр¤ми: футуризм, куб≥зм, експрес≥он≥зм, дадањзм, сюрреал≥зм та ≥нш≥. Ѕоротьба думок ≥ вплив≥в у цю епоху вносила ще б≥льшу неорган≥зован≥сть ≥ хаос в методику викладанн¤ художн≥х дисципл≥н, у тому числ≥ й композиц≥њ. як насл≥док — представники антиреал≥стичноњ естетики виступали проти художньоњ школи взагал≥, проти вивченн¤ основ живопису, малюнка, композиц≥њ.
”же в перш≥й чверт≥ XX ст. художн¤ школа «ах≥дноњ ™вропи ≥ јмерики зайшла в глухий кут. јле були школи й окрем≥ художники, ¤к≥ продовжували (≥ сьогодн≥ продовжують) в≥дстоювати принципи реал≥стичного мистецтва та виступали за необх≥дн≥сть вивченн¤ теор≥њ композиц≥њ.
” наш час композиц≥¤ перебудовуЇтьс¤. ¬она стаЇ на нов≥ методичн≥ основи, пов'¤зан≥ з актуальними завданн¤ми сучасноњ украњнськоњ осв≥ти.
омпозиц≥¤— це законом≥рн≥ зв'¤зки ≥ в≥дношенн¤, ¤к≥ виникають м≥ж окремими частинами твору. ƒе¤к≥ з них сприймаютьс¤ безпосередньо зором (к≥льк≥сн≥), ≥нш≥ — лог≥чним мисленн¤м (¤к≥сн≥).
ƒо перших в≥днос¤тьс¤ тонов≥, кольоров≥, пропорц≥йн≥ й ≥нш≥ в≥дношенн¤, а також функц≥ональн≥ значенн¤ форми. ƒо других — зв'¤зки ≥ в≥дношенн¤, ¤к≥ виражають морально-естетичне значенн¤ мистецького твору.
—тисло розгл¤немо т≥ елементи, ¤к≥ складають структуру композиц≥њ або малюнка. ≥льк≥сн≥ зв'¤зки й в≥дношенн¤ охоплюють так≥ пон¤тт¤: зображенн¤ в≥дносно розм≥р≥в натури; пропорц≥њ стор≥н вибраного формату; масштабн≥сть ≥ р≥вновага площини окремих елемент≥в ≥ простору м≥ж ними; повороти предмет≥в (у фас, у п≥воберта, у проф≥ль, у комб≥нованому ≥ складному положенн¤х), р≥вень горизонту, положенн¤ джерела св≥тла; розпод≥л св≥тлот≥н≥, тональност≥; р≥вновага св≥тлого й темного, а також основн≥ кольоров≥ пл¤ми; взаЇмне розташуванн¤ частин зображуваних об'Їкт≥в; контрасти ф≥гур ≥ фону (кольоровий, св≥тлот≥ньовий, розм≥рний); орган≥зац≥¤ елемент≥в композиц≥њ в простор≥ (метр, ритм) та ≥н. ÷е формальн≥ ознаки композиц≥њ. ѕ≥д впливом пережитоњ автором под≥њ фронтальн≥ ознаки композиц≥њ виступають ¤к елементи його художньоњ мови. ” такий спос≥б художник дос¤гаЇ певного ¤к≥сного вир≥шенн¤ задуму. як композитор нотами, в≥н користуЇтьс¤ названими засобами дл¤ вираженн¤ основноњ думки картини. ¬≥двод¤чи кожному засобу певну роль, художник дос¤гаЇ життЇвоњ правдивост≥ твору.
¬икористанн¤ формальних ознак композиц≥њ визначають наступн≥ принципи: ц≥л≥сн≥сть, п≥дпор¤дкован≥сть, сп≥вм≥рн≥сть, р≥вновага, Їдн≥сть. ¬икористовуючи њх, художник виражаЇ ¤к≥сн≥ зв'¤зки ≥ в≥дношенн¤ в композиц≥њ.
омпозиц≥¤ визначаЇ форму р≥зних твор≥в живопису, граф≥ки, скульптури. ћи бачимо њњ в рослинах, тваринах, людин≥; вона визначаЇ њх внутр≥шн≥ ¤кост≥. “ак, наприклад, ми кажемо: «гарний будинок», оц≥нюючи при цьому композиц≥йн≥ особливост≥ форми. √арним за формою називають той предмет, у ¤кого вс≥ частини гармон≥йн≥.
ѕредмет «композиц≥¤» т≥сно пов'¤заний ≥з дисципл≥нами образотворчого циклу, зокрема: малюнком, живописом, ≥стор≥Їю мистецтва. Ќа зан¤тт¤х з ≥стор≥њ мистецтва студенти д≥знаютьс¤ не лише про творч≥сть художник≥в р≥зних епох ≥ крањн, але й засвоюють теоретичн≥ основи мистецтва.
Ќа зан¤тт¤х з малюнка ≥ живопису учн≥ безпосередньо розгл¤дають питанн¤ композиц≥њ. ¬они вчатьс¤ розм≥щувати зображенн¤ на формат≥, визначати характер тональних ≥ кольорових в≥дношень, вид≥л¤ти основне в композиц≥њ тощо.
ћ≥ж видами мистецтва ≥снуЇ Їдн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть. ¬с≥ вони Ї в≥дображенн¤м реальноњ д≥йсност≥. “ак, музика виражаЇ св≥й зм≥ст звуками, викликаючи в наш≥й у¤в≥ зрим≥ образи асоц≥ативним шл¤хом. ќбразотворче мистецтво в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших вид≥в мистецтва формою ≥снуванн¤ ≥ засобами реал≥зац≥њ. ∆ивописець, граф≥к чи скульптор створюють образи р≥зними засобами. Ќаприклад, живописець створюЇ зображенн¤ предметного св≥ту на площин≥ л≥н≥йними ≥ кольоровими поЇднанн¤ми. ол≥р робить зображенн¤ б≥льш достов≥рним ≥ маЇ особливе значенн¤ дл¤ розкритт¤ теми. ќднак ≥ малюнок у живопис≥ в≥д≥граЇ велику роль, хоча в≥н н≥би прихований в≥д очей гл¤дача. якщо у¤вити соб≥ живопис без малюнка, то в≥н буде абстрактним, обмеженим лише кольоровими поЇднанн¤ми.
омпозиц≥¤ картини розрахована на зорове сприйманн¤. ¬она розкриваЇ зм≥ст всеб≥чно. ” творах гл¤дач поступово знаходить те, що не зразу привертаЇ його увагу.
ћалюнок ≥ живопис збагачують композиц≥ю.
” р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи до мистецтва висувались р≥зн≥ вимоги, тому актуальн≥сть вид≥в мистецтва була р≥зною. ожна епоха висувала на перше м≥сце той вид, ¤кий здатний найб≥льш повно виразити риси часу. ¬ епоху ¬≥дродженн¤, наприклад, основне м≥сце серед ≥нших мистецтв належало живопису.
„асто види образотворчого мистецтва вступають у взаЇмозв'¤зок з ≥ншими. “ак, твори живопису, за вин¤тком станкового, поЇднан≥ з арх≥тектурою або виробами декоративно-ужиткового мистецтва.
¬ образотворчому мистецтв≥ ≥снують р≥зн≥ жанри: ≥сторичний, побутовий, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, ≥нтер'Їр. Ќайб≥льше р≥зновид≥в жанр≥в ≥снуЇ в станковому живопис≥.
∆анри мистецтва не завжди однор≥дн≥ й мають синкретичний характер, тобто поЇднуютьс¤ в одному твор≥.
”с≥ спец≥альн≥ дисципл≥ни образотворчого циклу (малюнок, живопис, композиц≥¤, ≥стор≥¤ мистецтва, пластична анатом≥¤, декоративне оформленн¤) спр¤мован≥ на п≥дготовку студент≥в не лише до прац≥ художника, але й до педагог≥чноњ д≥¤льност≥. —пец≥альною педагог≥чною ≥ методичною п≥дготовкою студенти оволод≥вають на зан¤тт¤х з педагог≥ки, психолог≥њ ≥ методики викладанн¤ образотворчого мистецтва. ќднак ≥ малюнок, ≥ живопис, ≥ композиц≥¤ включають у себе ¤к профес≥йну, так ≥ методичну п≥дготовку. ѕ≥д час лекц≥й, бес≥д ≥ практичних зан¤ть студенти не лише засвоюють навчальний матер≥ал, але й педагог≥чн≥ прийоми, методи, ¤кими користуютьс¤ педагоги п≥дчас проведенн¤ зан¤ть. ”се побачене й почуте повинно
орган≥чно ув≥йти в профес≥йний арсенал майбутн≥х учител≥в.
ќсновне завданн¤ вчител¤ образотворчого мистецтва — художньо-естетичний розвиток д≥тей. ¬≥н покликаний розвивати у д≥тей образне мисленн¤, творчу у¤ву.
” розвитку художнього смаку велику роль в≥д≥грають знанн¤ в галуз≥ композиц≥њ. Ѕез композиц≥њ неможливо об≥йтись нав≥ть у простих малюнках (з натури або за у¤вою), оск≥льки завжди необх≥дно грамотно розм≥стити зображуван≥ предмети на площин≥. омпозиц≥¤ необх≥дна в тематичних малюнках, ¤к≥ складають важливий розд≥л програми з образотворчого мистецтва.
ќволод≥ваючи фахом учител¤ образотворчого мистецтва, студенти вчатьс¤ малювати, писати ≥ створювати композиц≥њ, накопичують матер≥ал з методики викладанн¤. ¬елику увагу необх≥дно звернути на основн≥ етапи роботи над темою: в≥д роздум≥в над проблемою до розробки композиц≥њ. ¬еликого значенн¤ в навчально-творч≥й робот≥ над темою надаЇтьс¤ розвитку художньоњ у¤ви, спостережливост≥, накопиченню життЇвого матер≥алу. ”с≥ етапи роботи студент≥в над композиц≥Їю Ї важливими.
ожна галузь людських знань базуЇтьс¤ на дос¤гненн¤х попередн≥х покол≥нь. ўоб усв≥домити суть ≥ значенн¤ композиц≥њ, необх≥дно уважно вивчати досв≥д минулого. «нанн¤ ≥стор≥њ композиц≥њ, њњ анал≥з ≥ оц≥нка дозвол¤ють уникнути помилок у практиц≥.
” студент≥в на зан¤тт¤х формуютьс¤ ≥ виховуютьс¤ основи розум≥нн¤ композиц≥њ, котр≥ необх≥дн≥ дл¤ творчоњ д≥¤льност≥ в образотворчому мистецтв≥.
Ќавчитись композиц≥њ неможливо до тих п≥р, поки не навчишс¤ бачити в житт≥ ц≥каве й важливе, розум≥ти красу навколишнього св≥ту. –обота над образом пов'¤зана з розумовою д≥¤льн≥стю людини. ≤ теми картин, ≥ художн¤ у¤ва виникають внасл≥док глибокого знанн¤ житт¤.
