Ћог≥ка еволюц≥њ мистецтва пов'¤зана з конкретно-≥сторичними пер≥одами розвитку цив≥л≥зац≥њ. ¬оно проходить ш≥сть основних етап≥в: до≥сторичний, стародавнього св≥ту, середньов≥чч¤, ¬≥дродженн¤, Ќового часу,  другоњ половини XIX - XX ст. ѕредметом мистецтва Ї людина ≥ д≥йсн≥сть, ¤к≥ ≥нтерпретуютьс¤ через систему художн≥х образ≥в.

ћистецтво -це одна з форм сусп≥льноњ св≥домост≥, специф≥ка ¤коњ пол¤гаЇ у п≥знанн≥ ≥ в≥дображенн≥ д≥йсност≥ в конкретно-чуттЇвих образах. ¬еликою прерогативою мистецтва Ї його здатн≥сть художньо осмислювати д≥йсн≥сть, розкривати ≥ досл≥джувати внутр≥шн≥й св≥т людини. ќдною з найважлив≥ших граней мистецтва Ї процес функц≥онуванн¤ мистецького твору в сусп≥льност≥. ћистецтво - це вища форма естетичного ставленн¤ людини (митц¤) до св≥ту. јдже через систему художн≥х образ≥в, використовуючи специф≥чн≥ засоби ≥ прийоми, мистецтво ≥нтерпретуЇ, осмислюЇ, п≥знаЇ св≥т.

ћистецтво ¤к  форма сусп≥льноњ св≥домост≥ намагаЇтьс¤ комплексно осмислювати д≥йсн≥сть, а це, у свою чергу, зумовлюЇ необх≥дн≥сть синтезу вс≥х його основних функц≥й. —аме тому специф≥чною ознакою сучасного мистецтва Ї його т¤ж≥нн¤ до пол≥функц≥ональност≥, що спри¤тиме створенню ун≥версальност≥ ц≥л≥сноњ художньоњ модел≥ св≥ту.

ћистецтво стародавнього св≥ту. ÷ей етап пов'¤заний з ≥стор≥Їю стародавн≥х цив≥л≥зац≥й —ходу, античноњ √рец≥њ та –иму. стародавнього св≥ту завершуЇтьс¤ процес самовизначенн¤ мистецтва, його визволенн¤ в≥д утил≥тарноњ функц≥њ ≥ перетворенн¤ у духовно-практичну форму д≥¤льност≥.
—пециф≥чною особлив≥стю мистецтва стародавнього св≥ту Ї його м≥фолог≥чне п≥дірунт¤. јнтропоморф≥зм давньогрецькоњ та давньо­римськоњ м≥фолог≥й, њхн¤ ор≥Їнтац≥¤ на гармон≥ю людини ≥ св≥ту визна­чили напр¤м художн≥х пошук≥в тогочасних митц≥в.

ћистецтво середньов≥чч¤ (IX—XIII ст.). ¬ажливе м≥сце при вивченн≥ цього етапу пос≥даЇ проблема лог≥ки взаЇмод≥њ двох форм сусп≥льноњ св≥домост≥: рел≥г≥њ та мистецтва. ¬ цей ≥сторичний пер≥од особливого статусу набула ≥нституц≥¤ церкви, що фактично виконува­ла функц≥ю соц≥ального замовника ≥ безпосередньо вплинула на роз­виток основоположних вид≥в мистецтва середньов≥чч¤: арх≥тектури, ≥конопису, в≥тражного живопису, органноњ музики тощо.

ћистецтво ¬≥дродженн¤ (XIV—XVI ст.). ’арактерною особлив≥стю цього етапу в ≥стор≥њ мистецтва Ї пр≥оритет спадковост≥ та новаторства ¤к законом≥рностей художнього процесу. « одного боку, доба ¬≥дродженн¤ була безпосередньо пов'¤зана з традиц≥¤ми античного мистецтва, його естетичними принципами. « ≥ншого — це пер≥од ¤скра­вих художн≥х пошук≥в у мистецтв≥, лог≥чним насл≥дком ¤кого стали дос¤г­ненн¤ у галуз≥ живопису -- розробка закон≥в композиц≥њ, пропорц≥й, перспективи, св≥тлот≥н≥; винах≥д станкового живопису тощо. ¬≥дпрацюванн¤ нових та удосконаленн¤ ≥снуючих засоб≥в ≥ прийом≥в у мистецтв≥ ¬≥д­родженн¤ було зумовлено його надзавданн¤м — абсолютизац≥Їю люд­ськоњ особистост≥, розкритт¤м њњ психолог≥њ, внутр≥шнього св≥ту, в≥дтво­ренн¤м емоц≥йно-чуттЇвого стану суб'Їкта.

ћистецтво Ќового часу (к≥нець XVI — перша половина XIX ст.). ѕроцеси, що в≥дбуваютьс¤ у цей пер≥од, передус≥м пов'¤зан≥ з виникненн¤м художн≥х напр¤м≥в: маньЇризму, бароко, рококо, класи­цизму, романтизму, реал≥зму. ќтже, мистецтво Ќового часу даЇ по­штовх до об'Їднанн¤ у межах конкретно-≥сторичного пер≥оду худож­ньо-мистецьких теч≥й принципово р≥зних св≥тогл¤дних ор≥Їнтац≥й.

ћистецтво другоњ половини XIX — XX ст. ÷ей пер≥од позначе­ний ≥нтеграц≥Їю ф≥лософське-естетичних пошук≥в у художньо-мистецьку площину. «начний вплив на творч≥сть пров≥дних митц≥в св≥ту мали ≥дењ 3. ‘рейда, ј. Ѕергсона, ќ. Ўпенглера та ≥н. ’арактерною ознакою цього етапу став д≥алог м≥ж теор≥Їю ≥ художньою практикою.

«аконом≥рност≥ розвитку мистецтва грунтуютьс¤ на принцип≥ ≥сторизму, що в≥дкриваЇ можлив≥сть показати лог≥ку формуванн¤ його основних структурних елемент≥в, п≥дкреслити њхн≥й безпосередн≥й зв'¤­зок з конкретним ≥сторичним пер≥одом, наголосити на тому, що пон¤тт¤ «канон» пов'¤зане з добою середньов≥чч¤; пон¤тт¤ «стиль» виникаЇ у часи ¬≥дродженн¤; «художн≥й образ» стаЇ нар≥жним пон¤тт¤м у мистецтв≥ XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюЇтьс¤ ≥з строкатим мистецьким рухом XX ст.
ћистецтво Ї вищою формою естетичного опануванн¤ д≥йсност≥, ≥ естетична наука розгл¤даЇ та анал≥зуЇ за­гальн≥ закони мистецтва, його предмет, основн≥ струк­турн≥ елементи: художн≥й образ, зм≥ст, форму, стиль, метод, функц≥ональн≥ можливост≥ тощо.

ѕредмет мистецтва. ѕредметом мистецтва Ї людина ≥ д≥йсн≥сть, ¤к≥ ≥нтерпретуютьс¤ через систему художн≥х образ≥в. ’удожн≥й тв≥р створюЇтьс¤ ≥ функц≥онуЇ в умовах певного способу житт¤ сусп≥льства. як в≥домо, ус≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥ мають сп≥льн≥ риси, адже вони розвиваютьс¤ п≥д впливом конкретних ≥сторичних умов, залежать в≥д економ≥чного розвитку, пов'¤зан≥ з певною пол≥тич­ною ситуац≥Їю. ¬одночас кожна з форм сусп≥льноњ св≥домост≥ маЇ св≥й предмет, що осмислюЇтьс¤ з урахуванн¤м њњ специф≥чних особ­ливостей. ћистецтво — це одна з форм сусп≥льноњ св≥до­мост≥, специф≥ка ¤коњ пол¤гаЇ у п≥знанн≥ ≥ в≥дображенн≥ д≥йсност≥ в конкретно-чуттЇвих образах. ÷е даЇ митцев≥ можлив≥сть осмислити св≥т, розкрити внутр≥шн≥й стан своњх героњв, мотиви њхньоњ повед≥нки, особливост≥ характеру, тоб­то дати художньо-естетичну оц≥нку зображеному. ќтже, митець виконуЇ один з найголовн≥ших своњх обов'¤зк≥в — формуЇ систему естетичних ц≥нностей, ¤к≥, впливаючи на людину, дають њй можлив≥сть дл¤ духов­ного ≥ морального удосконаленн¤.

’арактерною особлив≥стю мистецтва, що в≥др≥зн¤Ї його в≥д ≥нших форм сусп≥льноњ св≥домост≥, Ї емоц≥йночуттЇве начало, ¤ке стиму­люЇ митц¤ до створенн¤, а аудитор≥ю до сприйманн¤ художнього тво­ру. јдже надзавданн¤м мистецтва Ї не ф≥ксац≥¤ под≥й, а ф≥лософсько-естетичне осмисленн¤ зображуваного, ≥нтерпретац≥¤ характерних про­цес≥в та ¤вищ через систему художн≥х образ≥в, що у сукупност≥ створю­ють естетичну атмосферу, ¤ка захоплюЇ почутт¤ ≥ розум людини. ¬еликою прерогативою мистецтва Ї його здатн≥сть художньо осмислювати д≥йсн≥сть, розкривати ≥ до­сл≥джувати внутр≥шн≥й св≥т людини.
¬ажлив≥сть мистецтва в естетичному аспект≥ не викликаЇ сумн≥ву, оск≥льки воно Ї власне його суттю. ќсоблив≥сть мистецтва пол¤гаЇ в тому, що в мистецтв≥ "згущуЇ, сконцентрований творчий досв≥д людини, духовне багатство". ” художн≥х добутках р≥зних вид≥в мистецтва люди виражають своЇ естетичне в≥дношенн¤ до св≥ту сусп≥льного житт¤ ≥ природи, що неск≥нченно розвиваЇтьс¤. "” мистецтв≥ в≥дбиваЇтьс¤ людський духовний св≥т, його в≥дчутт¤, смаки
≥деали" . ћистецтво даЇ величезний матер≥ал дл¤ п≥знанн¤ житт¤. «” тому-то ≥ пол¤гаЇ основна таЇмниц¤ художньоњ творчост≥, що художник, пом≥чаючи основн≥ тенденц≥њ розвитку житт¤, вт≥люЇ њх а так≥ повнокровн≥ художн≥ образи, ¤к≥ з величезною емоц≥йною силою д≥ють на кожну людину, примушуючи його пост≥йно роздумувати про своЇ м≥сце ≥ призначенн¤ в житт≥» .
¬ процес≥ сп≥лкуванн¤ дитини з ¤вищами мистецтва, накопичуЇтьс¤ маса р≥зноман≥тних, у тому числ≥ ≥ естетичних, вражень.

ћистецтво маЇ широку ≥ багатоб≥чну д≥ю на людину. ’удожник, створюючи св≥й добуток, глибоко вивчаЇ житт¤, разом з геро¤ми любить, ненавидить, боретьс¤, перемагаЇ, гине, рад≥Ї ≥ страждаЇ. Ѕудь-¤кий добуток викликаЇ|спричин¤Ї| наше у в≥дпов≥дь в≥дчутт¤.

«устр≥ч з ¤вищем мистецтва не робить людину в≥дразу духовно багатю або естетично розвиненою, але досв≥д естетичного переживанн¤ пам'¤таЇтьс¤ довго, ≥ людин≥ завжди хочетьс¤ знов в≥дчути знайом≥ емоц≥њ, випробуван≥ в≥д зустр≥ч≥ з прекрасним|чудовим|.

∆иттЇвий досв≥д дитини|дитини| на р≥зних стад≥¤х його розвитку наст≥льки обмежений, що д≥ти не скоро навчаютьс¤ вид≥л¤ти ≥з сп≥льноњ|загальноњ| маси власне естетичн≥ ¤вища. «авданн¤ педагога образотворчого мистецтва виховати у дитини здатн≥сть насолоджуватис¤ мистецтвом, розвинути естетичн≥ потреби, ≥нтереси, довести њх до ступен¤ естетичного смаку, а пот≥м ≥ ≥деалу.

≤снуЇ дек≥лька вид≥в мистецтва: л≥тература, музика, образотворче мистецтво, театр, к≥но, хореограф≥¤, арх≥тектура, декоративне мистецтво та ≥нш≥. —пециф≥ка кожного виду мистецтва в тому, що воно особливо впливаЇ на людину своњми специф≥чними художн≥ми засобами ≥ матер≥алами: словом, звуком, рухом, фарбами, р≥зними природними матер≥алами.  ожен вид мистецтва ≥ мистецтво взагал≥ звернено до будь-¤коњ людськоњ особи. ј це передбачаЇ, що будь-¤ка людина може розум≥ти вс≥ види мистецтва.

¬с≥ мистецтва мають бути доступн≥ людин≥, але вони можуть мати неоднакове значенн¤ в його ≥ндив≥дуальному житт≥.

якщо судженн¤ стосовно художнього образу, ¤к реальне сприйн¤тт¤, сп≥вв≥днести з п≥знанн¤м, то воно називаЇтьс¤ почуттЇвим в≥дчутт¤м. ¬≥дчутт¤ в≥д продукту природи /кв≥тки/ можна назвати задоволенн¤м насолоди, задоволенн¤ ж в≥д ¤кого-небудь вчинку, у силу його моральних властивостей, Ї задоволенн¤ не насолоди, а самозаможност≥ ≥ в≥дпов≥дност≥ њњ з ≥деЇю нашого призначенн¤, почутт¤ при цьому маЇ моральний характер. «адоволенн¤ в≥д п≥днесеного в природ≥ вимагаЇ власного зверхчуттЇвого призначенн¤ ≥ воно маЇ моральну основу. “≥льки задоволенн¤ в≥д прекрасного не м≥стить у соб≥ н≥ моральних закон≥в, н≥ елемента спогл¤данн¤, не носить нав≥ть морального характеру, воно насамперед задоволенн¤ одн≥Їњ лише рефлекс≥њ.

ќсобист≥ почутт¤ приймають загальний характер тому, що ми у своњх судженн¤х вважаЇмос¤ не ст≥льки з д≥йсними, ск≥лькох з можливими судженн¤ми ≥нших, ставл¤чи себе на м≥сце кожного. ќтут три моменти:

1. ћати власне судженн¤, тобто, думка, в≥льне в≥д ус≥л¤ких забобон≥в, ц¤ здатн≥сть залежить в≥д розуму ≥ндив≥да;

2. ƒумкою ставити себе на м≥сце кожного ≥ншого, здатн≥сть широкого напр¤му думок, тобто, здатн≥сть з≥ставл¤ти своњ емп≥ричн≥ спостереженн¤ з загальною точкою зору. ÷е ≥ Ї здатн≥сть судженн¤;

3. «авжди мислити в згод≥ ≥з собою, здатн≥сть мислити посл≥довно, це в≥дбуваЇтьс¤ завд¤ки з'Їднанню двох перших момент≥в. «датн≥сть посл≥довного мисленн¤ повинна перецти в навичку, цим зав≥дуЇ розум. «вичайно, судженн¤ смаку не зводитьс¤ до розум≥нн¤ даноњ формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданн¤м цього почутт¤, у д≥йсност≥ це усе в≥дбуваЇтьс¤ набагато складн≥ше ≥ багатообразн≥ше, але, ¤к пише  ант, естетичне судженн¤ смаку виникаЇ лише тод≥, "коли у¤ву у своњй вол≥ будить розум, а розум без /посередництва/ пон¤ть додаЇ гр≥ у¤ви правильн≥сть, представленн¤ пов≥домл¤Їтьс¤ ≥ншим не ¤к думка, а ¤к внутр≥шнЇ почутт¤ доц≥льного стану душ≥".

ѕрекрасне Ї символ морально доброго: ≥ т≥льки приймаючи це в увагу, вона ≥ не подобаЇтьс¤ з домаганн¤м на згоду кожного ≥ншого, причому душу усв≥домить ≥ де¤ке облагороджуванн¤ й узвишш¤ над сприйн¤тлив≥стю до задоволенн¤ в≥д почуттЇвих вражень ≥ судить по так≥й же максимальн≥й м≥рц≥ своЇњ здатност≥ судженн¤ про достоњнство ≥нших. ѕрекрасне подобаЇтьс¤ безпосередньо, без вс¤кого ≥нтересу, припускаЇ повну волю у¤ви, суб'Їктивний принцип судженн¤ про прекрасний стаЇ загальним.
–озгл¤немо основ≥ категор≥њ естетики.

ѕрекрасне – категор≥¤ естетики, в ¤к≥й знаход¤ть в≥дображенн¤ ≥ оц≥нку ¤вища д≥йсност≥ ≥ твор≥в мистецтва, ¤к≥ дають людин≥ в≥дчутт¤ естетичноњ насолоди, ¤к≥ вт≥люють у предметно-чуттЇв≥й форм≥ свободу ≥ повноту творчих ≥ п≥знавальних сил ≥ здатностей людини в ус≥х област¤х сусп≥льного житт¤: трудов≥й, соц≥ально-пол≥тичн≥й, духовн≥й та ≥н. ѕрекрасне – основна позитивна форма естетичного освоЇнн¤ д≥йсност≥. ¬ н≥й знаходить своЇ безпосереднЇ в≥дображенн¤ естетичний ≥деал.

ѕ≥днесене – естетична категор≥¤, ¤ка виражаЇ сутн≥сть ¤вищ, под≥й, процес≥в, ¤к≥ волод≥ють великоњ сусп≥льною значущ≥стю, що впливають на житт¤ людини, на дол≥ людства. ѕод≥њ ≥ ¤вища, що оц≥нюютьс¤ ¤к возвишен≥, естетично сприймаютьс¤ людиною ¤к протисто¤че всьому заземленому, прим≥тивному, буденному. ¬озвишене викликаЇ в людини особлив≥ в≥дчутт¤ ≥ переживанн¤, ¤ке п≥дн≥маЇ його над ус≥м прим≥тивним, веде людину на боротьбу за висок≥ ≥дењ. ¬озвишене т≥сно пов’¤зане з прекрасним, також виступаючи вт≥ленн¤м естетичного ≥деалу.

≈стетичн≥ категор≥њ виступають своЇр≥дним м≥рилом людських почутт≥в, порух≥в душ≥. «в≥сно, вони Ї в≥дносними визначенн¤ми, оск≥льки в≥дчутт¤ прекрасного у кожного з нас так чи ≥накше в≥др≥зн¤Їтьс¤. ¬они розробл¤ютьс¤ на основ≥ побудови лог≥чних визначень, ¤к≥ включають у себе найголовн≥ш≥ ознаки ≥ риси того, що п≥дпадаЇ п≥д естетичну категор≥ю. ѕравда, естетичн≥ категор≥њ скор≥ше послуговують дл¤ наукового п≥знанн¤ прекрасного, н≥ж основою дл¤ в≥дчутт¤ прекрасного людиною. Ќав≥ть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героњчного чи прим≥тивного, ми все ж беремос¤ щось оц≥нювати, переживати, визнавати, наск≥льки воно сп≥впадаЇ з нашими ц≥нн≥сними ор≥Їнтирами, близьке до ≥деалу прекрасного ≥ високого.

" раса в природ≥ - це прекрасна р≥ч, а краса в мистецтв≥ - це прекрасне представленн¤ про р≥ч".
якщо в природ≥ безформн≥ предмети не можуть бути прекрасними, то в мистецтв≥ потворне виступаЇ у форм≥ прекрасного, форм≥ опису, в≥рн≥ше, у твор≥ мистецтва потворний предмет виступаЇ ¤к прекрасний ≥ нав≥ть п≥днесений, у силу ген≥альност≥ смаку художника, але найчаст≥ше знаходитьс¤ в пошуку художника, таким чином, маЇ д≥алектику, хоча ми знаЇмо приклади пориву душ≥, натхненн¤, що приводить до моментального в≥дтворенн¤ твору мистецтва в ц≥лому ≥ в≥дразу.

на головну