≈моц≥йна д≥¤ кольору, пл¤ми, л≥н≥њ на сприйманн¤ картини
’удожники виб≥рково застосовують в р≥зних видах образотворчого мистецтва засоби виразност≥. ќкрем≥ з них водночас в≥д≥грають роль елемент≥в композиц≥њ. Ѕеручи до уваги мету й завданн¤, художник використовуЇ необх≥дн≥ виражальн≥ засоби, а саме: граф≥чн≥сть (л≥н≥њ, точки, пл¤ми, силуети та ≥н.), кол≥р, формат, розм≥р, горизонт, точку зору, тон, фактуру, текстуру, пластичн≥сть, ажурн≥сть.
√раф≥чн≥сть — ¤к≥сть композиц≥њ, що своњми елементами ≥ трактуванн¤м нагадуЇ граф≥ку (л≥н≥¤, точка, пл¤ма, силует та ≥н. (мал. 2.27).
Ћ≥н≥¤ — основний елемент, ¤кий передаЇ характер обрис≥в форми. ≤снують три види л≥н≥й:
а)           пр¤м≥ (вертикальн≥, горизонталь­н≥, похил≥);
б) крив≥ (круги, дуги);
в)           крив≥ з≥ зм≥нним рад≥усом криви­зни (параболи, г≥перболи ≥ њх в≥др≥зки).

ѕлощинн≥сть п≥дкреслюЇтьс¤ р≥в­ном≥рним членуванн¤м.

  1. глибина;
  2. об'Їм;
  3. багатопланов≥сть;
  4. деформац≥¤ форми.

¬иразн≥сть асоц≥ативного сприйн¤тт¤ л≥н≥й залежить в≥д  граф≥ки нанесенн¤, тональ­ного ≥ кольорового «звучанн¤» (мал. 2.28).

 

 

 

 

 

 

 

ћал. 2.28
“овст≥ л≥н≥њ виступають уперед, а тонк≥ в≥дступають у глибину площини.
Ћ≥н≥¤ виражаЇ ¤кост≥: пр¤мизни, кривизни, р≥зкост≥, плавност≥, хвил¤стост≥, сп≥ралепод≥бност≥, спок≥йност≥, напру­женост≥, статичност≥, динам≥чност≥, плав­ност≥, текучост≥, спр¤мованост≥ тощо.
ѕри орган≥зац≥њ композиц≥йних структур л≥н≥њ можуть бути розм≥щен≥ (мал. 2.29):

  1. паралельно без розрив≥в;
  2. паралельно з розривами;
  3. виход¤ть з одн≥Їњ точки;
  4. перетинаютьс¤;
  5. перетинаютьс¤ п≥др≥зними кутами.

“очка, групи точок також мають «граф≥чне походженн¤». ¬они можуть розм≥щуватись на площин≥ у вигл¤д≥ л≥н≥й або закривати площину частинами, створюючи при цьому в≥дчутт¤ м'¤кост≥, легкост≥, прозорост≥.
Ќа в≥дм≥ну в≥д л≥н≥њ ≥ точки, пл¤ма Ї площинним елементом. ¬она буваЇ тональною ≥ хроматичною, а за характером форми — дов≥льноњ конф≥гурац≥њ або конкретно визначеноњ, над≥леноњ асо­ц≥ативн≥стю. “ональн≥ пл¤ми утворюють нанесенн¤м на площину точок, штрихових л≥н≥й — одноб≥чних ≥ двоб≥чних (с≥тка) — та суц≥льним заливанн¤м фарбою.
 ол≥р.¬ивченн¤ кольору велось з давн≥х давен, ≥ особливо ≥нтенсивно п≥сл¤ в≥дкритт¤, зробленого Ќьютоном. ¬≥н дов≥в, що сон¤чне св≥тло складаЇтьс¤ ≥з р≥знокольорових промен≥в. –озклавши його за допомогою призми на складов≥ частини, учений отримав кольорову сму­гу — спектр, ¤кий став основним засобом класиф≥куванн¤ кольор≥в. ќднак спектра­льну смугу зображають у вигл¤д≥ кольорового круга.  ожний кол≥р у ньому маЇ ч≥тко визначене м≥сце. ”с≥ кольори цього круга називаютьс¤ хроматичними. ¬они волод≥ють трьома основними влас­тивост¤ми: кольоровим тоном, насиче­н≥стю ≥ св≥тл≥стю.
—илует— це узагальнене площинне однотонне зображенн¤ людини, тварини, рослини або предмета, що нагадуЇ њхню т≥нь. —илует лакон≥чний, ¤к лакон≥чна т≥нь, в≥дкинута предметом. —илуетний п≥дх≥д у розв'¤занн≥ композиц≥њ потребуЇ вин¤т­ковоњ майстерност≥ в добор≥ основного. ƒл¤ силуету характерн≥ не т≥льки узагаль­нен≥сть ≥ нат¤к. Ќе менш важливою Ї в≥дпов≥дна р≥вновага площин, особливост≥ конф≥гурац≥њ обрису , що в≥дбиваЇтьс¤ в поЇднанн≥ р≥зних, плавних ≥ м'¤ких кольор≥в.
’удожники у своњх творах викори­стовують ¤к образотворч≥ елементи геометричн≥ ф≥гури: круг, квадрат, три­кутник та ≥н.
–итм≥чна орган≥зац≥¤ з необразотворчих елемент≥в (пл¤м абстрактноњ конф≥гурац≥њ, силует≥в геометричних ф≥гур) стаЇ засобом художньоњ виразност≥.
–озм≥р. –≥зн≥ розм≥ри площин но-–≥зному д≥ють на сприйманн¤ об'Їкту.
” монументальному живопис≥ вс≥ твори мають велик≥ розм≥ри. ÷е зумовлено тим, що њх розгл¤дають з великих в≥д­станей.  артини на побутову, психолог≥чну тему — навпаки, невелик≥ за розм≥ром.
‘актура— спос≥б подач≥, форму­ванн¤ поверхн≥ твору. њњ под≥л¤ють на природну ≥ технолог≥чну. ѕриродна — фактура поверхн≥, котра не зазнала обробки (кора дерева, поверхн¤ каменю та ≥нше). “ехнолог≥чну фактуру отримують у процес≥ обробки матер≥ал≥в (р≥занн¤, шл≥фуванн¤ та ≥нше).
–озр≥зн¤ють рельЇфну, др≥бнорельЇфну, шорстку ≥ гладку фактури.
“екстура— природний в≥зерунок на поверхн≥ зр≥зу деревини, рогу тощо, утворений р≥зноман≥тними шарами матер≥алу. –озр≥зн¤ють текстуру: просту ≥ складну, малюнок— др≥бний або великий, слабкий або ч≥тко виражений.
ѕластичн≥сть— особливий ви¤в краси через спос≥б трактуванн¤ форми. ¬она характеризуЇтьс¤ м'¤к≥стю, плавн≥стю, сп≥врозм≥рн≥стю л≥н≥й, силуету, площини, вишукан≥стю руху та ≥н.
јжурн≥сть — ¤к≥сть твор≥в, в ¤ких площинн≥ або об'Їмн≥ форми мають на­скр≥зн≥ отвори.
јжурн≥сть ¤к спос≥б виразност≥ характеризуЇтьс¤ контрастом площин (с≥тки) ≥ просв≥т≥в, тому створюЇ ефектне враженн¤ романтичност≥, чар≥вност≥, п≥днесеност≥.
“он.÷ей терм≥н використовуЇтьс¤ в двох значенн¤х: тон ¤к ступ≥нь св≥тлот≥н≥ ≥ тон ¤к перевага того чи ≥ншого кольо­рового в≥дт≥нку, що складаЇ оптичну сум≥ш.
 ол≥р у природ≥ ≥ в живопис≥ маЇ, кр≥м спектральноњ кольоровоњ характеристики, тонову характеристику.  ожний предмет волод≥Ї ≥ певною св≥тлосилою, тобто тоном.
ѕрацюючи над твором, передаючи його прост≥р на площин≥, дуже важливо правильно знайти кольоров≥ ≥ тонов≥ в≥дношенн¤.
 р≥м пон¤ть «тон» ≥ «тонов≥ в≥дно­шенн¤», ≥снуЇ визначенн¤ «загальний тон». ” живопис≥ так називають загальну суму градац≥й св≥тлосили.

 ольоровий тон— в≥дт≥нок, ¤кий характеризуЇ кол≥р ¤к червоний, оран­жевий, жовтий ≥ т. д. ÷е основна в≥дм≥нна ознака хроматичних кольор≥в.
Ќасичен≥сть— це ступ≥нь вира­женн¤ кольорового тону. Ќасиченими називають кольори кольорового круга, малонасиченими — висв≥тлен≥ або затемнен≥ кольори.
—в≥тл≥сть— це ознака,  котра визначаЇ кол≥р ¤к св≥тлий або темний. ” кольоровому круз≥ найб≥льшу св≥тлот≥нь, маЇ жовтий кол≥р, а найменшу — ф≥олетовий. —в≥тл≥сть ≥нших кольор≥в визначаЇтьс¤ њх близьк≥стю до жовтого або ф≥олетового.
¬ образотворчому мистецтв≥ проблема взаЇмозв'¤зку маЇ своњ особливост≥. —в≥тло розгл¤даЇтьс¤ дещо незалежно в≥д кольору, використовуЇтьс¤ дл¤ моде­люванн¤ форми.
 р≥м хроматичних, ¤к≥ вход¤ть у кольоровий круг, Ї ще кольори ахро­матичн≥— чорний, б≥лий, с≥рий. —≥рий кол≥р маЇ три в≥дт≥нки: темно-с≥рий, середньо-с≥рий ≥ св≥тло-с≥рий.
“ри фарби — червону, синю ≥ жов­ту - називають основними. «м≥шуючи њх, отримують багато ≥нших кольор≥в.  ольо­ри, ¤к≥ отримують в≥д зм≥шуванн¤ де­к≥лькох р≥знокольорових фарб, нази­вають пох≥дними.
ѕри зм≥шуванн≥ де¤ких фарб хрома­тичний кольор≥в утворюЇтьс¤ не повний хроматичний кол≥р, а с≥рий, ахроматичний. ÷е означаЇ, що дал≥ фарби при зм≥шуванн≥ взаЇмно «знищили» своњ кольоров≥ в≥д­т≥нки, але, поклавши њх назад, вони п≥д­силюють своЇ кольорове звучанн¤. “ак≥ кольори називають додатковими.¬они знаход¤тьс¤ в протилежних зонах кольоро­вого круга.
ѕри зм≥шуванн¤ фарб додаткового кольору, вз¤тих не в р≥вних пропорц≥¤х, отримують в≥дт≥нок того кольору, фарби ¤кого вз¤то б≥льше.
ѕри зм≥шуванн≥ фарб недодаткових кольор≥в отримують новий, пох≥дний хроматичний кол≥р, котрий буде зна­ходитись у кольоровому круз≥ м≥ж сп≥ль­ними кольоровими зонами.
 ольори, при оптичному зм≥шуванн≥ ¤ких, виникаЇ ахроматичний кол≥р, нази­вають взаЇмодоповнювальними.
—прийн¤тт¤ кольор≥в ірунтуЇтьс¤ на оптичних зм≥шуванн¤х ≥ протиставлен­н¤х — контрастах.  онтраст— це зм≥на кольор≥в за св≥тл≥стю (св≥тловий кон­траст), за кол≥рним тоном (хроматичний контраст), за насичен≥стю, за фактурою, за асоц≥ац≥¤ми.
√армон≥ю кольор≥вможна розгл¤дати ¤к гармон≥ю кол≥рних в≥дношень, ¤к сукуп­н≥сть кол≥рних комб≥нац≥й з урахуванн¤м ус≥х основних характеристик кольор≥в: св≥тлост≥, насиченост≥, кол≥рного тону. ќсновним естетичним критер≥Їм гармон≥й­них поЇднань кольор≥в Ї њх в≥зуальна оц≥нка.
¬ид≥л¤ють чотири основн≥ групи гармон≥йних поЇднань кольор≥в:
а)               однотонов≥;
б)               спор≥днен≥;
в)               спор≥днено-контрастн≥;
і) контрастн≥.
¬становлено, що св≥тл≥ кольори стимулюють, збуджують, весел¤ть, темн≥ — гальмують, пригн≥чують.
≤снуЇ група в≥дносно загальних вражень, ¤к≥ по¤вл¤ютьс¤ внасл≥док асоц≥ац≥й (зв'¤зк≥в, ¤к≥ виникають за пев­них умовах м≥ж в≥дчутт¤ми ≥ сприйн¤тт¤м).
„ервоний кол≥р— кол≥р полум'¤, во­гню; н≥би наступаЇ, тисне на ≥нш≥ кольори; в≥н активний, енерг≥йний, актив≥зуЇ людину.
ќранжевий кол≥р— нагадуЇ тепло, вогонь або зах≥д сонц¤; тон≥зуЇ; теплий, збуджуючий.
∆овтий кол≥р— тон≥зуючий, ф≥з≥олог≥чно найменше стомлюЇ.
«елений кол≥р— оптимальний кол≥р природи; заспокоюЇ, п≥двищуЇ працез­датн≥сть.
Ѕлакитний кол≥р— заспок≥йливий, знижуЇ напруженн¤.
—ин≥й кол≥р— найб≥льш холодний ≥з кольор≥в; маЇ малу ¤скрав≥сть.
‘≥олетовий кол≥р— поЇднанн¤ червоного ≥ синього кольор≥в, пригн≥чуЇ нервову систему.
–озр≥зн¤ють тепл≥ кольори: черво­ний, оранжевий, жовтий — ≥ холодн≥: блакитний, зелений, син≥й, ф≥олетовий.
 ол≥р або поЇднанн¤ кольор≥в сприй­маЇтьс¤ людиною залежно в≥д просто­рового розм≥щенн¤ пл¤ми, њњ форми ≥ фактури, в≥д настрою ≥ культурного р≥вн¤ та ≥нших фактор≥в.
Ќа людину психолог≥чно й естетично д≥ють не окрем≥ кольори, а њх поЇднанн¤. —туп≥нь такоњ д≥њ залежить в≥д сп≥вв≥дно­шень кольор≥в: нюанс≥в, контраст≥в, активност≥, пасивност≥ тощо.
‘орма може бути л≥н≥йною, об'Їм­ною ≥ площинною. ‘орма маЇ л≥н≥йний ха­рактер, коли вона розт¤гнена в одному вим≥р≥. ќб'Їмна форма поширюЇтьс¤ в трьох вим≥рах, площинна виражаЇтьс¤ у двох вим≥рах.
‘орма та њњ частини складаютьс¤ з елемент≥в, до ¤ких належать геометричний вигл¤д або конф≥гурац≥¤, розм≥ри, маса, фактура, кол≥р, св≥тл≥сть тощо.

 

 

 

 

ћал. 2.6

  1. нер≥вновага;
  2. близьк≥сть до р≥вноваги;
  3. р≥вновага;

а)           мала маса слабкий зар¤д форми;
б) велика маса великий зар¤д форми;
а) велика маса слабкий зар¤д форми;
б) мала маса великий зар¤д форми.


ѕсихолог≥чна оц≥нка форми

  1. форма круга здаЇтьс¤ меншою;
  2. форма круга здаЇтьс¤ б≥льшою.

≈лементи пор≥внюютьс¤ з розм≥ром ц≥лого, а властивост≥ ц≥лого поширюютьс¤ на вс≥ його елементи. Ќайб≥льшою сприй­маЇтьс¤ сторона п'¤тикутника. Ќаймен­шою трикутника, хоча вс≥ вони однаков≥ за величиною (мал. 2.8). ¬ертикальний в≥др≥зок здаЇтьс¤ б≥льшим, н≥ж горизон­тальний.
ѕсихолог≥чне сприйн¤тт¤ маси форми

ћал. 2. 9

  1. важка форма;
  2. легка форма;

≈моц≥йна реакц≥¤ на форми, ¤к≥ ми сприймаЇмо, по¤снюЇтьс¤ тим, що ц≥ форми мають р≥зний кол≥р, обрис та ≥нш≥ ¤кост≥, пов'¤зан≥ з у¤вою про спок≥й, рух, пол≥т (мал. 2.10).

‘орми можуть бути розм≥щен≥ на площин≥ за принципами в≥льного розм≥­щенн¤, торканн¤, прил¤ганн¤, накладанн¤, перетину (мал. 2.12).

  1.  
  3. в≥льне розм≥щенн¤;
  4. торканн¤;
  5. прил¤ганн¤;
  6. накладанн¤;
  7. перетин.

¬≥льне розм≥щенн¤ — збер≥гаЇ ц≥лковиту самост≥йн≥сть форми, њњ ц≥л≥сн≥сть, але не забезпечуЇ ц≥льност≥ композиц≥њ.
–озм≥щенн¤ ф≥гур за принципом торканн¤ викликаЇ сприйн¤тт¤, аналог≥чне до в≥льного розм≥щенн¤ форми.
ѕрил¤ганн¤ форми створюЇ враженн¤ злитт¤ форми, њхньоњ Їдност≥, водночас форми залишаютьс¤ самост≥йними.
ѕри перетин≥ форми виникаЇ дво­значн≥сть њњ сприйн¤тт¤, однак забезпе­чуЇтьс¤ ц≥льн≥сть композиц≥њ.
ѕринцип накладанн¤ форми забез­печуЇ ц≥льн≥сть композиц≥њ, збер≥гаючи де¤ку не¤сн≥сть форми (≥люз≥¤ плановост≥: в≥дчутт¤ головного ≥ другор¤дного).

на головну
Сайт управляется системой uCoz