ЕКСПРЕСІОНІЗМ
(фр. еxpressionismе, от лат. expressio – вираз, виразність) – напрямок у мистецтві і літературі перших десятиліть 20 ст., особливо яскраво проявився у Німеччині та Австралії; а також тенденція, періодично виникаюча в образотворчому мистецтві, літературі і кіно, яка характеризується стремлінням до деформації або стилізації форм, динамізму, екзальтації та гротеску заради створення могутньої виразності художнього образу і відображення світогляду автору.
Експресіонізм у мистецтві. В образотворчому мистецтві експресіонізм відрізняється незвичайною силою, могутністю та енергією у роботі з різноманітними матеріалами і технікою, а також яскравими кольорами, які різко контрастують один з одним, використанням грубої, шорсткої поверхні, спотворення природних форм і пропорцій предметів і людських фігур. До 20 ст. художники не намагалися спеціально працювати у такій манері, але тим не менше значна кількість творів минулого можуть бути названі експресіоністичними. Серед них, наприклад, створення первісного і примітивного мистецтва, у т.ч. фігурки, пов’язанні з культом родючості і маючі навмисно перебільшенні статеві ознаки, або середньовічна скульптура, особливо відштовхуюча зображення чортів і нечистоі сили, і т.п.
У 20 ст. художники, особливо німецькі, свідомо намагалися передавати за допомогою мистецтва свої почуття і відчуття. На них глибоко вплинули твори примітивного і середньовічного мистецтва, африканська пластика, а також у найвищій мірі емоційний живопис голандського художника Ван Гога та його сучасника Едварда Мунка.
Серед видатних експресіоністів – Оскар Кокошка, Макс Бек манн, Жорж Руо т Хаім Сутін. Цей напрямок розвивався також в Норвегії, Бельгії, Голландії.
В Америці експресіонізм виник в кінці 1940-х. Не зважаючи на те, що представники абстрактного експресіонізму, такі як Кліффорд Стіл, Джексон Поллок та Ханс Хофманн, зовсім відмовились від образотворчого, їх прийоми роботи в техніці живопису складають враження такої особистістісної емоційності та енергії, що це оправдовує їх зачислення до експресіонізму.
Поняттю експресіонізм нерідко надається більш широке значення, ним означають різноманітні явища в образотворчому мистецтві, що відображає неспокійне, болісне світосприйняття, яке властиве різним історичним періодам.
До експресіонізму належать багато витворів скульптурного мистецтва. Деякі з робіт пізнього періоду творчості Мікеланджело, із спотвореними пропорціями та місцями необробленого каменю, можуть бути названі експресіоністичними. Французький скульптор 19 ст. Огюст Роден також деформував деякі частини обличчя або тіла моделі, вільно володів матеріалом, передаючи плоть або складки тканини, і часто окремі фрагменти фігур в його роботах виступали з блоку необробленого каміння. Серед скульпторів 20 ст., які працювали в експресіоністичній манері, - Ернст Барлах, який використовував грубо висічені фігури з масивними драперіями, та Альберто Джакометті, відомий своїми непомірно витягнутими фігурами, що залишають почуття одинокості, навіть коли вони складають скульптурну групу.
В архітектурі вплив експресіонізму проявився в використанні криволінійних, невірних форм, нетрадиційних кутів та драматичного освітлення. На відміну від живописців та скульпторів, архітектори-експресіоністи цікавились створенням формальних ефектів більше, ніж вираженням свого власного індивідуального світосприйняття.
ЕРНСТ КІРХНЕР. ЧЕРВОНА БАШТА В ГАЛЛЕ
ОСКАР КОКОШКА. АВТОПОРТРЕТ
ГЕНРІХ БАРЛАХ. ВИНИЩУВАЧ
