Декоративне мистецтво— галузь пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою формують художнє середо­вище, що оточує людину.

Декоративне мистецтво поділяється на:

• монументально-декоративне мистецтво:створення архітектурного декору, розписів, рельєфів, статуй, вітра­жів, мозаїк, які прикрашають фасади та інтер'єри, а також паркової структури;
• декоративно-прикладне мисте­цтво:створення художніх виробів, при­значених для побуту;
• оформлювальне мистецтво:художнє оформлення свят, експозицій, виставок, музеїв, вітрин та ін.

Зміст творів декоративного мисте­цтва розкривається в тому ансамблі, для якого вони призначені.

Твори декоративно-прикладного мистецтва: посуд, меблі, тканини, предме­ти праці, зброя та ін. За функціональним призначенням вони не є творами мисте­цтва, але стали такими завдяки творчій праці художника, якої він доклав для їх створення.

Декоративно-прикладне мистецтво можна класифікувати за матеріалом (ме­тал, кераміка, текстиль, дерево тощо) або за технікою виконання (різьблення, роз­пис, вишивка, вибійка, лиття, карбування, інтарсія тощо).

Твори декоративно-прикладного мистецтва є складовою частиною культу­ри епохи, тісно пов'язаної з побутом, з тими чи іншими етнічними (народними) і національними особливостями. Вони по­стійно впливають на духовний стан люди­ни, її настрій, стають важливим джерелом емоцій, які формують на ставлення людини до навколишнього світу.

Важливу роль у композиції худож­нього твору в декоративному мистецтві відіграють:

• будова предмета, його конструк­тивні особливості й пластичні якості матеріа­лу (наприклад, вироби зі скла без декору);
• поєднання образу з асоціацією (порівняння форми виробу із краплею, квіткою, постаттю людини, тварини, їх окремими елементами тощо);
• декор (часто завдяки декору побу­тові предмети стають творами мистецтва).
• декор має емоційну виразність, свій ритм і пропорції. Він видозмінює фор­му і зливається з нею в єдиний художній образ.

Специфічні особливості декору:

• сюжетне зображення;
• символічне зображення;
• орнамент;
• елементи образотворчого мистецтва.

Сюжетне зображення— малюнок на поверхні предмета, який зображає певне явище, подію, конкретну людину або річ. Сама форма предмета повинна викликати естетичні почуття, емоції (радість, жаль, смуток тощо).

Символічне зображення— умовний образ, який означає будь-яке поняття, ідею, явище. У вузькому розумінні символ постає у вигляді умовного знака (моногра­ма, сплетіння букв імені й прізвища). Сюди відносяться емблеми, герби, знаки (пошто­ві й фабричні, грошові знаки, медалі, ордени). Дуже часто в них використовуєть­ся алегорія — іносказання.

У декоративно-прикладному мисте­цтві (ДПМ) для створення декору широко застосовують орнамент і елементи (окремо або у взаємозв'язку) образотво­рчого мистецтва (скульптура, живопис, роко-графіка).

Елементи образотворчого мистец­тва інколи проникають і у форму пред­мета (деталі меблів у вигляді лап тварин, пальмет — прикраса у вигляді пальмового листа, волют — спіралевидний мотив з «очком» у центрі, голів; посуду у вигляді квітки, плоду, птаха, тварини, постаті люди­ни). Іноді орнамент або зображення утворю­ють нову форму виробу (візерунок решітки).

Зображення в декоративно-приклад­ному мистецтві художник організовує за допомогою пластики форм і певних кольорових співвідношень.

Твори ДПМ прикрашають наш побут, приносять естетичну насолоду, виклика­ють бажання творити, прикрашаючи предметне середовище.

Різні за формою і кольором мотиви (малі структурні елементи рослинного і тваринного світу, предмети побуту й сама людина) є джерелом творчості для всіх народів у всі часи. Людина отримує уяву про красу, гармонію у спілкуванні з довкіл­лям. Але, створюючи художній образ, вона не відтворює предмет із фотографічною точністю, а перетворює його за допомогою художніх засобів. Творчо переробляючи мотиви природи в художні образи, майстри застосовують певні узагальнення.

Натурні замальовки, начерки, етю­ди — це початковий етаппереробки Природних форм у декоративні. У них Необхідно передати найбільш характерні Риси зображуваного.

Наступний   етап   роботи— створення образу з пам'яті та за уявою, узагальнюючи обриси, форми. Переробку натурних замальовок у площині деко­ративної композиції і стилізації найкраще виконувати засобами графіки або в техніці аплікації. При цьому слід пам'ятати про різні завдання художників станкового і де­коративного мистецтва. Наприклад, якщо завдання художника — передати типові риси конкретного об'єкта, то в декоратив­ному мистецтві виявлення типових рис спрямоване на створення узагальненого декоративного образу з рисами орнаментальності, умовності.

Переробка пейзажних мотивів у де­коративні вимагає попереднього вивчення оточення, уміння узагальнити природні мотиви. У виконанні вправ необхідно орі­єнтуватись на ритмічну, врівноважену організацію композиційних елементів та на гармонію кольорових відношень. Пере­творюючи предмети натюрморту в декора­тивні композиції, можна довільно зміню­вати розміри предметів, їх колір, тональні відношення.

Найбільш складним об'єктом відтво­рення в декоративному мистецтві є  людина. Треба пам'ятати, що образ людини повинен бути завжди пізнавальним, узагальнення форми може здійснюватись до певних меж.

Стилізація— це процес активного відбору найбільш характерних ознак форми, свідомої відмови від усього друго­рядного, синтез пластичної форми з орна­ментальним образом.

Принципи стилізації (мал. 3.1):
а)        узагальнення форми в її межах;
б)       узагальнення форми зі зміною обрису (окреслення предмета);
в)        узагальнення форми і спрощення конструкції;
г)        зміна характеру форми на більш декоративний;
д)       перетворення об'ємної форми в площинну.

Стилізація природних форм є перетворенням живої форми в спрощену або в ускладнену, відповідно до призначення орнаменту (мал. 3.2).

Стилізовані і декоративні елементи можна укласти у візерунок. Візерунок – вільна композиція декоративних мотивів. Орнамент – візерунок, який складається з ритмічно впорядкованих елементів: призначається для прикрашення різних предметів (посуд, зброя, текстильні вироби, меблі, книги, архітектурні споруди, твори мистецтво тощо.) Орнамент  пов’язаний з поверхнею, організовує її і прикрашає, орнамент оперує невизначеними формами або стилізує реальні мотиви, які схематизує до невпізнання.

Особливості орнаменту:

• декоративна стилізація;
• площинність;
• зв’язок із поверхнею;
•  

Орнамент знаходить в досить тісному зв’язку з поверхнею на яку нанесений. Зазвичай за допомогою орнаменту або виявляють, або підкреслюють архітектоніку предмета.

на головну