АБСТРАКЦІОНІЗМ
(лат. abstractio – видалення, відволікання) – безпредметне, не фігуративне мистецтво – форма образотворчої діяльності, яка не ставить собі за ціль імітацію або відображення дійсності яка сприймається візуально. Абстрактний живопис, графіка, скульптура виключають асоціації з предметами які можна впізнати. Витоки абстрактного живопису та час створення першої абстрактної картини не встановлені. З впевненістю можна казати про те, що між 1910 і 1915 роками багато європейських художників пробували себе в безпредметних, не фігуративних композиціях (живопис, малюнок, скульптура). Серед них хотілося б виокремити Р.Делоне, М.Ф.Ларіонов, Ф.Купка, У.Бочіоні, Ф.Марінетті. Та найвідомішими та оригінальними серед них є В.В.Кандінський, К.С.Малєвіч. Акварелі Кандінського 1910-1912 та його теоретичні роботи, які свідчать про самодостатність мистецтва, вказують на його здібність своїми власними засобами створювати деяку нову реальність. І в практиці в теорії Кандінський був рішучим та послідовним серед тих, хто в цей час підійшов до межі, яка відокремлювала фігуративність від абстракції. Нез’ясоване питання хто першим перетнув цю межу, не має принципового значення, так в перших роках ХХ ст. новітня течія європейського мистецтва впритул наблизилося до цієї межі, при чому все вказувало на те, що вона перевернута.
Абстракція не є стилістичною категорією, ця специфічна форма образотворчої творчості розкладається на кілька напрямків. Геометрична абстракція, лірична абстракція, жестикуляційна абстракція, аналітична абстракція і більш поширені течії, такі, як супрематизм, аранформель, нюажизм і т. п.
Стилі абстрактного мистецтва складаються з тих же елементів, що утворюють стиль, що і стилі фігуративного. Про це свідчить, зокрема, той факт, що монохромний живопис – полотно, зафарбоване в один тон, - знаходиться у такому ж нейтральному відношенню до стилю, як абсолютно натуралістичне фігуративне зображення. Абстрактний живопис – це особливий вид образотворчої діяльності, функції якої порівнюють з функціями музики в аудіопросторі.
З середини XIX ст.. живопис, графіка, скульптура звертаються до того, що недоступно безпосередньому зображенню. Все більш інтенсивно розгортаються пошуки нових образотворчих засобів, способів типізації, підвищеної експресії, універсальних символів, стиснутих пластичних формул. З одного боку, це направлено на відображення внутрішнього світу людини – його емоційних психологічних станів, з іншого – на оновлення бачення предметного світу. В 1900-і роки відкриття – спочатку в Іспанії, а потім у Франції – первісного і трохи пізніше традиційного («примітивного») мистецтва рішуче змінює уявлення про значення умовних форм в образотворчому мистецтві.
Якщо живопис, так же як інші види мистецтва, - це не стільки демонстрація майстерності – створення творів, скільки способів самовираження, тоді абстрактне мистецтво потрібно признавати найбільш просунутою ступінню образотворчої діяльності. Це «сходження» демонструє творча еволюція піонера абстракціонізму – Кандинського, яка проходить ряд етапів, включаючи академічний малюнок і реалістичний пейзажний живопис, перш ніж вийти у вільний простір кольору і лінії. Абстрактна композиція – це той останній, молекулярний рівень, на якому живопис ще залишається живописом. Далі – розпад.
Абстрактне мистецтво – найбільш доступний і благородний спосіб зафіксувати особисте буття, причому у формі, схожій на факсимільний відтиск. В той же час це пряма реалізація свободі.
РОБЕР ДЕЛОНЕ. ОДНОЧАСНО ВІДЧИНЕНІ ВІКНА
ФРАНТИШЕК КУПКА. ВЕРТИКАЛЬНИЙ ПЛАН (1912). Центр Жоржа Помпіду, Париж
ПАУЛЬ КЛЕЕ. ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРАБЛІВ. 1917
ФРАНЦ МАРК. ДВІ КІШКИ
ВАСИЛІЙ КАНДІНСЬКИЙ. ПОРТРЕТ ДРУЖИНИ НІНИ
ПИТ МОНДРІАН. КОМПОЗИЦІЯ В СІРОМУ, РОЖЕВОМУ ТА БЛАКИТНОМУ
КАЗИМІР СЕВЕРИНОВИЧ МАЛЄВИЧ. Червоний квадрат
